Повне зібрання творів. Антуан де Сент-Экзюпери

величезного пуп’янка, відчував, що він розпукне чимсь дивовижним, але квітка в затишку рідної зеленої хатки нескінченно довго готувалася розкрити свою красу. Ретельно добирала кольори. Повагом одягалася, одна за одною розправляла пелюстки. Вона не хотіла постати зіжмаканою, наче квіти маку. Вона хотіла з’явитися тільки в повному сяєві своєї краси. Ох! Так, вона страшенно кокетувала! Тому її таємничий туалет тривав нескінченні дні. Аж раптом якось уранці, саме тоді, коли сходило сонце, квітка показалася.

      І, попрацювавши з такою докладністю, позіхнула і мовила:

      – Ох! Я насилу прокинулась… Перепрошую… Я ще не встигла причепуритися…

      А Маленький Принц не міг стримати захвату:

      – Яка ви гарна!

      – Правда ж? – тихесенько запитала квітка. – Та й народилася водночас із сонцем…

      Маленький Принц здогадався, що квітка не дуже скромна, але ж як вона зворушувала й чарувала!

      – Здається, вже пора снідати, – одразу додала квітка, – то чи не була б ваша ласка подбати про мене?

      Збентежившись, Маленький Принц пішов по лійку зі свіжою водою й полив квітку.

      І отак та квітка зі своїм хворобливим марнославством дуже скоро почала по-всякому дошкуляти Маленькому Принцові. Скажімо, одного разу, пишаючись своїми чотирма колючками, сказала йому:

      – Нехай спробують напасти на мене тигри зі своїми пазурами!

      – На моїй планеті немає тигрів, – пояснив Маленький Принц, – та й тигри не їдять трави.

      – Я не трава, – лагідно заперечила квітка.

      – Перепрошую..

      – Тигри ніколи не злякають мене, але я дуже боюся протягів. Сподіваюсь, ширма у вас є?

      «Дуже боюся протягів… не щастить, як для квітки, – подумав Маленький Принц. – Ця квітка не з простих…»

      – А ввечері накриєте мене ковпаком. У вас дуже холодно. Поганеньке місце. Там, звідки я прибула…

      Але квітка урвала себе. Адже її принесло у формі насінини. Вона не могла знати інших світів. Принижена, що мало не вдалася до такої наївної брехні, квітка двічі або тричі вдавано кашлянула, щоб Маленький Принц відчув свою провину:

      – Де ширма?

      – Та я б уже приніс, а ви розмовляли зі мною!

      Тоді квітка кашлянула гучніше, щоб Маленький Принц таки відчув докори сумління.

      Отак Маленький Принц, незважаючи на всю віру своєї любові, дуже скоро засумнівався в квітці. Він серйозно сприймав її пусті слова й почувався вкрай нещасним.

      – Не треба було слухати її, – якось звірився він мені, – ніколи не слід дослухатися до квітів. Треба милуватись ними і вдихати їхні пахощі. Від моєї квітки вся планета стала духмяною, але я не вмів насолоджуватись цим. Оті балачки про пазурі, які так роздратували мене, мали б розчулити мене…

      Признався Маленький Принц і в іншому:

      – Я тоді нічого не міг зрозуміти! Я мав би судити про квітку з її дій, а не