Повне зібрання творів. Антуан де Сент-Экзюпери

кашляла б і вдавала б, ніби вмирає, щоб уникнути глузувань. А я був би змушений удавати, ніби піклуюся про неї, бо інакше, щоб і мене принизити, вона б і справді віддалася смерті…»

      Згодом Маленький Принц знову сказав собі:

      «Я думав, ніби я багатий на єдину у світі квітку, а маю звичайнісіньку троянду. Така банальна квітка і мої три вулкани, які мені по коліно і один з яких, мабуть, згас навіки, аж ніяк не роблять із мене великого принца…»

      Упавши на траву, Маленький Принц заплакав.

      Розділ XXI

      Саме тоді з’явився лис.

      – Добрий день! – привітався він.

      – Доброго здоров’я! – чемно відповів Маленький Принц, озирнувшись, але нікого не побачивши.

      – Я тут, – озвався голос, – під яблунею.

      – Хто ти? – запитав Маленький Принц. – А ти гарний.

      – Я лис, – відповів лис.

      – Ходи пограйся зі мною, – попросив Маленький Принц. – Мені страшенно сумно.

      – Я не можу гратися з тобою, – заперечив лис. – Я не приручений.

      – Ох! Вибач! – збентежився Маленький Принц. Але після роздумів додав: – А що означає слово «приручити»?

      – Ти не тутешній, – здогадався лис. – Чого ти шукаєш?

      – Я шукаю людей, – відповів Маленький Принц. – Що означає «приручити»?

      – Люди, – пояснив лис, – мають рушниці й полюють. А це страшенно прикра річ! Люди розводять ще й курей. Це єдине, чим вони переймаються. Тож ти шукаєш курей?

      – Ні, – заперечив Маленький Принц. – Я шукаю приятелів. Що означає «приручити»?

      – Це дуже забута дія. Вона означає «створити зв’язки».

      – Створити зв’язки?

      – Звичайно, – кивнув лис. – Ти для мене тільки хлопчик, достоту схожий на сотню тисяч хлопчиків. Я не маю потреби в тобі. Ти теж не маєш потреби в мені. Я для тебе тільки лис, схожий на сотню тисяч лисів. Але, якби ти приручив мене, ми відчували б потребу один в одному. Ти був би для мене єдиним у світі. Я був би для тебе єдиним у світі…

      – Я починаю розуміти, – задумався Маленький Принц. – Є одна квітка… мабуть, вона приручила мене…

      – Можливо, – погодився лис. – На Землі всяке можна побачити…

      – Ох! Це не на Землі, – зітхнув Маленький Принц.

      Лис, здається, дуже зацікавився:

      – На іншій планеті?

      – Так.

      – А на тій планеті є мисливці?

      – Ні.

      – Це вже цікаво! А кури?

      – Ні.

      – Ніде немає досконалості, – зітхнув лис.

      Але згодом повернувся до своєї ідеї:

      – Моє життя нудне. Я полюю курей, люди полюють мене. Всі кури однакові, та й люди всі однакові. Тому мені нудно. Та, якби ти приручив мене, моє життя немовби осяяло сонце. Я б здалеку чув, як ти ступаєш, упізнавав би твою ходу, відмінну від будь-чиєї іншої ходи. Хода інших людей заганяла б мене під землю. Твоя виманювала б із нори, наче музика. Ось поглянь! Бачиш отам пшеничні ниви? Я хліба не їм. Пшениця мені без потреби. Пшеничні ниви ні про що не нагадують мені. І це сумно! А от у тебе золотаве волосся. Тож як було б чудово, якби ти приручив мене! Золотава пшениця нагадувала б мені про тебе.