Повне зібрання творів. Антуан де Сент-Экзюпери

календар. – Гм! Гм! Це буде десь… десь… сьогодні ввечері десь о сьомій годині сорок хвилин! Ти побачиш, як мені коряться!

      Маленький Принц позіхнув. Він засмутився, що не побачить за мить, як сідає сонце. А ще й трохи знудився.

      – Мені тут нема чого робити, – зітхнув він. – Я рушаю далі!

      – Не йди! – благав король, бо страшенно пишався, що має підданого. – Не йди, я зроблю тебе міністром.

      – Міністром чого?

      – Е… правосуддя!

      – Таж тут нема кого судити!

      – Цього ніколи не знаєш, – заперечив король. – Я ще не обійшов свого королівства. Я вже старенький і не маю місця для карети, а ходити пішки мені важко.

      – Ох! Таж я вже бачив, – мовив Маленький Принц, нахилившись, щоб знову глянути на інший бік планети. Там теж нікого немає..

      – Тоді ти судитимеш сам себе, – сказав король. – Це найтяжче. Набагато тяжче судити себе, ніж ближнього. Якщо ти здатний судити себе, тоді ти справжній мудрець.

      – Я, – заявив Маленький Принц, – можу судити себе де завгодно. Я не маю потреби жити тут.

      – Гм! Гм! – вагався король. – Думаю, на моїй планеті десь є старий пацюк. Я чую його вночі. Ти міг би судити цього пацюка. Вряди-годи оголошувати йому смертний вирок. Отак його життя залежатиме від твого правосуддя. Але, засудивши, ти щоразу й помилуєш, щоб зберегти йому життя. Адже пацюк один.

      – Я, – заперечив Маленький Принц, – не люблю засуджувати на смерть і думаю, що я піду звідси.

      – Ні! – не погодився король.

      Маленький Принц, готуючись рушати, все-таки не хотів засмучувати старого монарха:

      – Якщо Ваша Величність хочуть, щоб вам корилися абсолютно, ви могли б дати мені якийсь розумний наказ. Звеліти, наприклад, рушати за хвилину. Умови, як на мене, сприятливі…

      Король не відповів. Маленький Принц спершу вагався, а потім, зітхнувши, вирушив.

      – Я призначаю тебе послом! – квапливо гукнув йому навздогін король.

      Він мав величний і владний вигляд.

      «Дорослі дуже дивні», – подумки сказав собі Маленький Принц під час подорожі.

      Розділ XI

      На другій планеті жив марнославний чоловік.

      – Ах! Ах! Візит шанувальника! – гукнув здалеку марнославний, тільки-но помітивши Маленького Принца.

      Адже для марнославних решта людей – шанувальники.

      – Добрий день! – привітався Маленький Принц. – У вас дуже кумедний капелюх.

      – Це для вітань, – відповів марнославний. – Щоб вітати, коли мені плещуть. На жаль, тут ніхто ніколи не ходить.

      – Для чого? – не зрозумів Маленький Принц.

      – Бий у долоні, – порадив марнославний.

      Маленький Принц кілька разів ударив у долоні. Марнославний скромно привітав його, піднявши капелюха.

      «А тут веселіше, ніж у короля», – подумав Маленький Принц і знову заплескав у долоні. Марнославний знову вітав його, піднімаючи капелюха.

      Поплескавши хвилин п’ять, Маленький Принц утомився від одноманітної гри:

      – А що слід робити, щоб капелюх упав? – запитав