Повне зібрання творів. Антуан де Сент-Экзюпери

чоловік не має глузду. Проте в нього таки більше глузду, ніж у короля, марнославного, бізнесмена і пияка. Принаймні його праця має певний сенс. Запалюючи ліхтар, він немов народжує ще одну зорю або квітку. Гасячи ліхтар, кладе спати квітку або зорю. Мила робота. Справді корисна, бо гарна».

      Опустившись на планету, Маленький Принц шанобливо привітав ліхтарника:

      – Добрий день! Чому ти погасив ліхтар?

      – Це наказ, – відповів ліхтарник. – Добрий день!

      – Який наказ?

      – Погасити ліхтар. Добрий вечір!

      І запалив ліхтар.

      – Чому ти запалив ліхтар?

      – Це наказ, – відповів ліхтарник.

      – Не розумію, – зітхнув Маленький Принц.

      – Тут нема чого розуміти, – пояснив ліхтарник. Наказ є наказ. Добрий день!

      І погасив ліхтар.

      Потім витер чоло картатою червоною хустинкою:

      – У мене моторошна професія. Колись вона мала сенс. Я гасив уранці й запалював увечері. А вдень відпочивав, уночі спав…

      – І відтоді наказ змінився?

      – Наказ не змінився, – зітхнув ліхтарник. – У цьому й трагедія! Планета рік у рік крутиться дедалі швидше, а наказ не змінився!

      – Ну? – запитав Маленький Принц.

      – Тож тепер, коли вона робить оберт за хвилину, я й на секунду спокою не маю! Запалюю і гашу щохвилини!

      – Цікаво! Тож у тебе день – одна хвилина!

      – Аж ніяк не цікаво! – заперечив ліхтарник. – Минув уже місяць, як ми розмовляємо.

      – Місяць?

      – Так. Тридцять хвилин. Тридцять днів! Добрий вечір!

      Ліхтарник запалив ліхтар.

      Маленький Принц дививсь на ліхтарника і вже любив його, такого вірного наказові. Й пригадав, як колись він сам хотів споглядати, як заходить сонце, й пересував стілець. Він прагнув допомогти своєму приятелеві:

      – Слухай… я знаю, як тобі можна відпочити, коли тільки захочеш…

      – Я завжди хочу, – запевнив ліхтарник.

      Адже можна бути водночас і вірним, і ледачим.

      – Твоя планета така маленька, – казав далі Маленький Принц, – що ти тричі ступнеш і обійдеш її. Тобі треба йти лише досить повільно, щоб завжди бути на сонці. Захочеш відпочити – просто йди собі, і день триватиме як завгодно довго.

      – Це не стане мені у великій пригоді, – скривився ліхтарник. – Я в житті люблю тільки спати.

      – Тоді тобі не щастить, – зітхнув Маленький Принц.

      – Не щастить, – погодився ліхтарник. – Добрий день!

      І погасив ліхтар.

      «Цього чоловіка, – подумки сказав собі Маленький Принц, далі линучи в подорож, – зневажали б усі інші: король, марнославний, пияк, бізнесмен. Проте тільки він не видається мені сміховинним. Мабуть, тому, що дбає про щось інше, ніж про себе».

      Маленький Принц зітхнув від жалю і знову сказав собі:

      «Це єдиний, кого я б міг назвати своїм приятелем. Але його планета справді малесенька. Тут немає місця для двох…»

      Маленький Принц лише не смів признатися собі, що шкодує за тією планетою, благословенною зокрема змогою тисячу чотириста сорок