Повне зібрання творів. Антуан де Сент-Экзюпери

місяць, обручик.

      – Добрий вечір! – про всяк випадок привітався Маленький Принц.

      – Добрий вечір, – відповіла змійка.

      – На яку я планету впав? – запитав Маленький Принц.

      – На Землю, в Африці, – відповіла змійка.

      – Ох!.. Тож на Землі нікого немає?

      – Тут пустеля. В пустелях немає нікого. Земля велика, – відповіла змійка.

      Маленький Принц сів на камінь і звів очі до неба:

      – Я запитую себе, – мовив він, – чи справді зорі сяють тому, щоб кожен міг коли-небудь знову знайти свою. Поглянь на мою планету. Вона якраз над нами… Але ж яка далека!

      – Гарна, – похвалила змійка. – Чого ти прибув сюди?

      – Я не порозумівся з однією квіткою, – відповів Маленький Принц.

      – Ух! – зітхнула змійка.

      Обоє замовкли.

      – А де люди? – нарешті озвався Маленький Принц. – У пустелі трохи самотньо.

      – Серед людей теж самотньо, – з притиском мовила змійка.

      Маленький Принц пильно подивився на неї:

      – Дивна ти тварина, – зрештою сказав він, – тоненька, мов палець…

      – Але могутніша за палець короля, – заявила змійка.

      Маленький Принц усміхнувся:

      – Ти не могутня… ти навіть лап не маєш… навіть не здатна мандрувати…

      – Я здатна завезти тебе далі, ніж будь-який корабель, – заперечила змійка і, мов золотий браслет, обвила кісточку Маленького Принца. – Доторкнувшись до людини, я повертаю її землі, з якої вона вийшла, – казала далі змійка. – Але ти чистий і прибув із далекої зорі…

      Маленький Принц мовчав.

      – Мені жаль тебе, такого кволого, на цій гранітній Землі. Я можу допомогти тобі коли-небудь, якщо надто тужитимеш за своєю планетою. Я можу…

      – Ох! Я зрозумів тебе дуже добре, – сказав Маленький Принц, – але чому ти завжди говориш загадками?

      – Я розгадую їх усі, – запевнила змійка.

      Обоє замовкли.

      Розділ XVIII

      Маленький Принц перетнув пустелю й побачив лише одну квітку. Квітку з трьома пелюстками, непоказну й миршаву…

      – Добрий день! – привітався Маленький Принц.

      – Доброго здоров’я! – відповіла квітка.

      – Де люди? – чемно запитав Маленький Принц.

      Та квітка колись бачила, як ішов караван:

      – Люди? Їх, мабуть, шестеро чи семеро. Я бачила їх багато років тому. Але ніколи не знаєш, де шукати їх. Вітер жене їх, як перекотиполе. Вони без коріння, і це страшенно сковує їх.

      – Прощавай! – рушив далі Маленький Принц.

      – Прощавай! – кинула квітка.

      Розділ XIX

      Маленький Принц піднявся на високу гору. Єдиними горами, які він знав коли-небудь, були три вулкани, що сягали йому по коліно. Згаслий вулкан правив йому за стільчик. «Із такої високої гори, – сказав він собі, – я одразу побачу всю планету і всіх людей…» Та побачив лише гострі