Повне зібрання творів. Антуан де Сент-Экзюпери

що Маленький Принц мало-помалу зігрівається:

      – Хлопчику, ти злякався…

      Він звичайно злякався! Але тихенько розсміявся:

      – Я ще більше злякаюсь увечері!..

      Я знову відчув, як ціпенію від чуття непоправності. Я зрозумів: мені нестерпна думка, що я вже ніколи не почую цього сміху. Він був для мене як джерело в пустелі.

      – Хлопчику, я й далі хочу чути твій сміх…

      А він сказав мені:

      – Цієї ночі виповниться рік. Моя зоря опиниться якраз над тим місцем, де я впав торік…

      – Хлопчику, правда, це тільки лихе сновиддя: твоя розмова зі змійкою, нічна зустріч, зоря?..

      Маленький Принц не відповів, а лише повторив:

      – Очі головного не бачать…

      – Так…

      – Як-от коли йдеться про квітку. Якщо любиш квітку на далекій зорі, вночі приємно милуватись небом. Усі зорі заквітчані.

      – Так…

      – Як-от коли йдеться про воду. Вода, якою ти напоїв мене, була наче музика, і то завдяки блокові й мотузці… пригадуєш… яка смачна та вода.

      – Так…

      – Уночі ти споглядатимеш зорі. Моя надто маленька, щоб я показав тобі, де вона. Так краще. Моя зоря буде для тебе однією з безлічі зір. І тоді ти з любов’ю споглядатимеш усі зорі… Всі вони стануть твоїми приятелями. А я тобі дам ще й подарунок…

      Маленький Принц знову засміявся.

      – Ох, хлопчику, хлопчику, як я люблю чути твій сміх!

      – Він і стане моїм подарунком… буде як вода, яку ми пили…

      – Тобто?

      – Люди мають зорі, але в кожного вони різні. Для мандрівників і подорожніх зорі – проводирі. Для інших – лише осяйні цятки. Ще для інших, для вчених, – проблеми. Для мого бізнесмена вони були золоті. Але всі ці зорі мовчать. А ти матимеш зорі, яких не має ніхто…

      – Тобто?

      – Коли глянеш уночі на небо, тобі здаватиметься, ніби сміються всі зорі, бо ж я житиму на одній з-поміж них, сміятимусь на ній. Ти матимеш зорі, які вміють сміятися!

      Маленький Принц знову засміявся.

      – А коли твій смуток розвіється (людський смуток завжди має кінець), ти радітимеш, що знав мене. Ти завжди будеш моїм приятелем. Ти хотітимеш сміятися разом зі мною. Інколи ти відчинятимеш вікно, просто так, задля втіхи… І твої приятелі ще й як здивуються, побачивши, як ти смієшся, задивившись у небо. Тоді ти скажеш їм: «Так, зорі завжди смішать мене!» А вони гадатимуть, ніби ти збожеволів. Я утну над тобою лихий жарт…

      Він знову засміявся.

      – Буде так, ніби я дав тобі замість зірок табун дзвіночків, які вміють сміятися…

      Маленький Принц засміявся, а потім знову споважнів:

      – Цієї ночі… знаєш… не приходь.

      – Я не кину тебе.

      – Я немов страждатиму… немов умиратиму. Атож. Не приходь дивитися на це, не варто…

      – Я не кину тебе.

      Але Маленький Принц непокоївся:

      – Я кажу це… ще й через змійку. Не годиться, щоб вона вкусила тебе… Змії лихі. Здатні вкусити задля насолоди…

      – Я не кину тебе.

      А втім, нова думка заспокоїла його:

      – Правда, вони вже не мають отрути