Каторжна. Борис Грінченко

покинь пустувати,

      А забав лишень краще дитину,

      І побачимо, що тоді буде».

      На князенкові пояс був срібний,

      Він ізняв його, дівчину бавить.

      Перестала тут плакать дитина,

      Зацікавилась поясом срібним,

      Засміялася з радощів дзвінко,

      І посипались в неї додолу

      Запашні рясноцвітні троянди…

      Здивувалися всі, хто не бачив,

      А найбільш од усіх – то князенко;

      А побавившись трохи у хаті,

      Повернулися знову додому.

      IV

      І почав молодий той князенко

      Все частіше в ліси виїздити,

      Щоразу заїздить до дівчини.

      Так минають літа помаленьку,

      Став князенко вже парубком жвавим,

      Стала Леся доросла дівчина,

      Рушники вишиває орлами,

      Собі посаг[8] готує у скриню…

      Ох, і де вони й як умовлялись,

      Умовлялися де та стрівались,

      Не довідавсь ніхто б про те зроду,

      Тільки ж доля і їх не минула:

      Покохалися вдвох молодята…

      V

      От і мовить до діда князенко:

      «Покохались ми з Лесею, діду,

      То віддай же її ти за мене».

      Похилив тоді голову батько:

      «Не віддам, бо не буде вам щастя,

      Князь не схоче, щоб взяв ти мужичку».

      Відмовляє князенко старому:

      «Не турбуйся ти, діду, про теє,

      Я здобуду од батька дозволу».

      Похилився старий головою:

      «Ох, не знаю я, що і казати!

      Чує серце моє, що неначе

      Не без лиха обійдеться Лесі,

      Дожида її горе велике,

      Якщо дівчина піде за тебе,

      Ти ж бо князь, а вона ж то мужичка!

      Нехай краще зостанеться дома

      Та мужичу роботу справляє».

      Не послухавсь князенко старого…

      VI

      Просить дівчину Лесю князенко:

      «Дай мені рушника, що ти шила,

      Дай для батька, для князя, голубко!»

      От дала той рушник йому Леся,

      І поїхав князенко до батька,

      Уклонивсь йому в ноги низенько,

      Промовляє тоді йому слово:

      «Ой, пожалуй мене, князю-батьку!

      Одружитися хочу я чесно,

      Хочу взяти я дівчину Лесю,

      Що зросла у мужичій хатині».

      Здивувавсь тоді князь і розсердивсь

      І загніваний каже до сина:

      «Чи забув, що князького ти роду?

      Чи тобі ж та мужичку узяти?»

      Промовляє князенко до батька:

      «Ой пожалуй мене, князю-батьку!

      Хоч дурний іще розум у мене,

      Але ж думаю я, що немає

      На всім світі такої дівчини,

      Як моя та коханая Леся.

      Та й не личком же дивним хорошим,

      Не очима, як зорі, ясними –

      Тим же дивна коханая Леся,

      Що, як плаче, не сльози іллються,

      А з очей так і сиплеться жемчуг,

      Дорогії блискучії перли;

      А як часом вона засміється,

      Запашні процвітають троянди».

      Здивувавсь тоді князь та і каже:

      «То все добре, але ж того мало.

      Може,

8

Посаг – майно, гроші, що їх дають батьки або родичі нареченій, коли вона виходить заміж.