Каторжна. Борис Грінченко

[9] було і весілля,

      А бучне[10] те весілля та пишне[11]…

      А у князя жила у палаці

      І стара, і поганая баба,

      Одна пані з магнатів[12] пихатих,

      І дочка була в неї вродлива.

      І ще здавна гадала все баба

      Одружити дочку ту з князенком.

      Як побачила ж іншую справу,

      Зашипіла, як гадина люта,

      І сказала: «Не буде їм щастя,

      Згине з світу мужичка проклята!»

      Запрохали й її на весілля.

      Як скінчився ж бенкет той весільний,

      То пішла молода роздягатись,

      І пішла тая баба із нею.

      Як зосталася ж вдвох з молодою,

      Роздягла молоду усю чисто,

      Заховала багату одежу,

      Ухопила ножа тоді люта,

      Молодій повиймала геть очі

      Й, бідолашну, її у сорочці

      Геть прогнала з князького палацу,

      А сама повернулась до князя,

      Уклонилась низенько та й каже:

      «Ох, і правду казав єси, князю,

      Що не буде пуття із мужички,

      Одурила вона усіх чисто,

      Утекла в дорогому убранні, –

      Мабуть, злото сподобалось дуже,

      То вона його зараз і вкрала».

      Засмутивсь тоді князь і всі гості,

      Засмутився князенко ще дужче,

      Полилися пекучії сльози.

      От і каже князь-батько до сина:

      «Не послухався спершу ти батька

      І покрив єси соромом рід мій!

      Що ж ти маєш тепер вже робити?

      Не подоба тобі вдовувати,

      І, не живши із жінкою вкупі,

      Одружися ти з іншою, сину!

      Повінчають нехай тебе знову

      Хоч з дочкою цієї старої,

      Щоб як-небудь сховати нам сором».

      Одмовляє до батька князенко:

      «Ой пожалуй мене, князю-батьку!

      Я не вірю брехні цій і трохи,

      Моя жінка не зрадила, батьку, –

      Це страшне лиходійство вчинилось.

      Я піду свою жінку шукати,

      Чи живую, чи мертву – знайду я.

      Лиходія ж тепер вже я знаю –

      Дожида він хай лютої кари!»

      По тім слові з палацу він вийшов.

      VIII

      Бідолашная ж Леся сліпая

      Серед ночі блукає – шукає

      Собі стежки до рідної хати,

      Та сліпому дороги немає:

      Не потрапить безщасна нікуди;

      Як пішла, так і впала у яму,

      А із ями їй вилізти ніяк.

      І сидить вона й плаче там гірко,

      А з очей в неї сиплеться жемчуг,

      Дорогії блискучії перли…

      Усю ніч там сиділа безщасна;

      Як устало ж веселеє сонце,

      То тоді проз[13] ту яму старенький

      Дід ішов якийсь в драній свитині

      І почув, що хтось гірко ридає,

      Зазирнув – аж там дівчина плаче,

      Без очей вона плаче, й не сльози,

      Тільки жемчуг на землю спадає,

      Дорогії блискучії перли,

      А сорочка скривавлена біла.

      Пожалів її дід той убогий

      І узяв за дочку він додому.

      Ось живе тоді Леся у нього

      І прохає вона його

10

Бучно (бучний) – розкішний, пишний.

11

Пишне (пишний) – який справляє враження багатством, розкішшю; шикарний.

12

Магнат – великий феодальний землевласник.

13

Проз – повз.