Каторжна. Борис Грінченко

єднайсь з розумами низькими,

      Бо і сам понизишся ти з їми.

      Та і рівний тобі головою

      Не знесе тебе вгору з собою.

      Тільки вищий, на розум багатий,

      Зможе дух твій угору підняти.

      ХІІ

      Святі чуття в душі ховай,

      В їх зазирать людям не дай.

      Бо осміють, зневажать їх,

      Затопчуть в грязь неправд гидких.

      І тільки їх тому розкрий,

      Чия душа – сестра твоїй.

      ХІІІ

      Поки людина жива, – не втрачає надії нехай,

      Хай не гадає вона, що усе вже загинуло вкрай:

      Доля мінлива у нас, усе гратися любить вона, –

      Нині тяжкая біда, але радість на завтра ясна,

      Гору сьогодні страшне, але щастя на завтра і рай.

      ХІV

      Казали нам старі, що «не купи ти хати,

      Сусіда ти купи, то й будеш щастя мати».

      Купили ми його, і так дали багато:

      І грішми ми дали, і кров’ю з нас узято,

      Голубили в душі на щастя ми надію.

      Сусід же взяв та й сів до нас, дурних, на шию.

      ХV

      І в ворога учиться – добра штука:

      Безпечно се, і здасться нам наука.

      А вчити… Ні! І друга страшно вчити,

      Щоб ворога із його не зробити.

      ХVІ

      Хвилі не вір ти мінливій:

      Вітер де віє, туди вона й б’є,

      Берег твердий незрадливий –

      Він тільки певний притулок дає.

      Слову не вір ти людському –

      Хвилі у морі хисткім забуття;

      Ділові вір ти міцному,

      Грунтові зросту, основі життя.

      ХVІІ

      Народ-герой – героїв появляє,

      Шануючи, він їх вінцем вінчає:

      Високий дух високість признає,

      А раб-народ, як є герой у його, –

      Він на борця величного свойого

      Грязь кидає, його камінням б’є.

      ХVІІІ

      Наші сили й почування,

      Думи, мрії, міркування,

      Рук і мозку поривання,

      Все, чим тіло й дух багатий, –

      За одно ми мусим дати:

      Щоб ізнов народом стати!

      Щоб прийти на свято згоди

      Нам між іншії народи

      В сяйві слави і уроди!

      ХІХ

      Ти один, а їх багато?

      Ну, дак що тобі? Байдуже!

      Більше буде в тебе свято,

      Як подужаєш їх, друже.

      Де багато – ще не сила,

      Дужість міряй не лічбою:

      Перевага там, де сміла

      Сила духу в правім бою.

      ХХ

      Твердо гордий дуб стоїть:

      Ані лютії морози,

      Ані бурі, ні погрози

      Не змогли його звалить.

      Як той дуб, ти гордо стій:

      Хай ні зради, ні догани,

      Ані муки, ні кайдани

      Дух зломить не зможуть твій.

      ХХІ

      Як сонце могуче, такий будь і ти:

      На доброго й злого ти рівно світи,

      Освічуй їм шлях, щоб до правди іти.

      Як сонце – в надхмарному краї сіяй,

      Низькому