Каторжна. Борис Грінченко

звелів землю турецьку воювати,

      Турецьке військо у пень рубати…

      Та не стало щастя князеві слугувати,

      Почали його вороги побивати,

      Військо турок до ноги, порубав,

      А которі недобитки по степу розпорошив-розігнав,

      Князя хороброго у бран, у неволю узяв…

      2

      Ой тяжко князеві у неволі пробувати,

      Заліза тягати.

      Кайдани-залізо ноги повривало,

      Біле тіло молодецькеє коло жовтої кості пошмугляло[18],

      А ще ж то уночі у темній темниці із іншими невольниками він пробував,

      А удень турчин до темниці приходжає,

      Двері одмикає

      І бідного невольника на тяжку роботу виводжає.

      А сам турчин коло невольників походжає,

      На їх поглядає,

      На слуги свої, на турки-яничари[19], зо зла гукає:

      «Кажу я вам, турки-яничари, добре ви дбайте,

      Із ряду до ряду заходжайте,

      По три пучки тернини й червоної таволги[20] набирайте,

      Та недбалого невольника по тричі в однім місці затинайте[21]!»

      То ті слуги, турки-яничари, добре дбають,

      По три пучки тернини і червоної таволги у руки набирають,

      По тричі в однім місці бідного невольника затинають,

      Тіло біле коло жовтої кості обривають,

      Кров християнську неповинно проливають…

      Отак то у тяжкій неволі князь пробував,

      Три роки горе та біду приймає,

      А четвертого року випадком випало

      До любої дружини звістку подати,

      Словом переказати:

      «Нехай, – каже, – моя люба дружина добре дбає,

      Статки-маєтки збуває,

      Скарби збирає,

      Мене, князя, з тяжкої неволі викупає!»

      3

      То княгиня скоро тую звістку до рук дістала,

      Гірко заридала,

      Думала-гадала,

      Що: «Як мені своє миле подружжя з неволі визволяти,

      Що на той викуп ніяких статків-маєтків, великих скарбів не буде ставати,

      Бо ні за які скарби не буде його цар турецький випускати».

      І ну княгиня знову думати-гадати,

      Як своє подружжя з неволі визволяти:

      «Хоча й би я й статки-маєтки збувала,

      Скарби великі збирала,

      То не можна мені самій до царя турецького доступати,

      Бо буде мене цар турецький собі за жінку брати,

      А певних людей та небоязких нема кого послати».

      Думає-гадає,

      3 себе препишную князькую одіж скидає,

      Коси свої, довгі до п’ят, ножицями відтинає,

      Бере тоді на себе одіж просту чоловічую,

      Бере кобзу[22] тридцятиструнную

      Та крадькома,

      Тишкома,

      Нічого нікому не оповіщає,

      У турецьку землю, у далеку дорогу страшну виходжає.

      4

      Ой далека то дорога: не день, не два її треба проходжати,

      Багато горя та муки зазнати!

      Ой усього зазнала княгиня бідолашна,

      Ніжки свої білії збила-натрудила,

      Ручки свої ніжнії тернами сколола,

      Личенько

18

Пошмугляти – натерти, потерти, подряпати, вкрити саднами тіло.

19

Яничар – у султанській Туреччині – солдат регулярної піхоти, створеної в XIV ст. з військовополонених, а також християн, обернених у мусульманство.

20

Таволга – степова колюча рослина.

21

Затинати – ударяти з силою чим-небудь гострим, звичайно встромляючи в щось або рубаючи.

22

Кобза – старовинний український струнно-щипковий музичний інструмент.