Подорож собаки. Брюс Кэмерон

що можу повалити Роккі, коли захочу, але він не хотів піддаватися.

      – Ще не поїхала? – спитав Трент.

      – Ще ні. Її рейс лише о першій. Я сказала, що мені рано вставати до школи.

      – То ти йдеш до школи?

      – Не сьогодні.

      – Сі Джей, ти не можеш і далі прогулювати школу.

      – Я потрібна Моллі.

      Я завмерла, почувши власне ім’я, і Роккі застрибнув мені на спину.

      – Моллі в тебе лише три дні. Як щодо решти часу?

      – Я просто не відчуваю, що школа має якийсь стосунок до мого життя.

      – Ти учениця старших класів, – мовив він. – Школа і є твоє життя.

      – Піду в понеділок, – сказала йому Клеріті. – Просто хочу цього тижня провести час із Моллі, доки Ґлорії не буде.

      – А коли Ґлорія повернеться, тоді який план?

      – Не знаю, Тренте! Часом люди не планують геть усе – воно просто стається, зрозуміло?

      Ми з Клеріті поїхали кататися, і я сиділа на передньому сидінні. Ми пішли до парку, де все було вкрито травою, але там гуляв лише один собака, неприязний коричневий пес, якого цікавило тільки ходити зі своїм господарем по доріжці. Потім ми пішли додому і, дякувати Богу, мене не посадили знов у крихітний закуток під сходами, а дозволили бігати по всьому будинку. Я відчувала запах Ґлорії, але її там не було.

      Я спала в ліжку Клеріті, але була така схвильована, що постійно прокидалася й лизала її обличчя. Вона відмахувалася від мого носа, але в цьому жесті не було злості. Нарешті вона просто дала мені м’яко пожувати її пальці, коли я відчувала таку потребу. Так минула ніч.

      Наступного дня йшов дощ, і ми гралися всередині, виходячи лише для того, щоб я зробила свої справи на мокрій траві.

      – Моллі! До мене! – гукнула Сі Джей.

      Я почимчикувала вглиб коридору. Запахи Ґлорії ставали все сильнішими. Сі Джей усміхнулася й кивнула мені, а я з цікавістю дивилася на неї. Вона поштовхом відчинила двері, і нестерпні запахи Ґлорії полилися назовні.

      – Бачиш собаку в дзеркалі? – спитала Сі Джей.

      Я почула слово «собака» й вирішила, що вона хоче, аби я увійшла крізь двері. Я зробила це й миттєво завмерла на місці: там був собака! Схожий на Роккі. Я рвонулася вперед, потім здивовано позадкувала, адже той агресивно стрибнув на мене. Це був не Роккі – власне, він узагалі не пахнув як собака. Я помахала хвостом – і він помахав. Я нахилила голову – і він нахилив одночасно.

      Це було так дивно, що я загавкала. Здавалося, що він теж гавкає, але не видає ні звуку.

      – Скажи «привіт», Моллі! Узяти собаку! – сказала Сі Джей.

      Я погавкала ще трохи, а тоді наблизилася, принюхуючись. Собаки не було, лише щось схоже на собаку. Це було дуже дивно.

      – Бачиш собаку, Моллі? Бачиш собаку?

      Хай що відбувалося, це було не дуже цікаво. Я відвернулася й понюхала під ліжком, де лежали запилені черевики.

      – Хороша собака, Моллі! – сказала Сі Джей.

      Мені подобалося,