Подорож собаки. Брюс Кэмерон

до неї. Дівчина схопила нас в оберемок, і саме тоді я зробила приголомшливе відкриття.

      Це була Клеріті.

      Ошаленіла, я видерлася їй на коліна, цілувала й вдихала запах її шкіри. Я плигала й крутилася від радощів. Клеріті!

      Ніколи раніше мені не спадало на думку, що вона може прийти шукати мене, знатиме, що я народжуся знову, і знайде мене. Але люди водять машини й вирішують, коли собакам їсти й де їм жити, і, вочевидь, це теж було в їхніх силах: вони вміли знаходити своїх собак, коли ті були їм потрібні.

      Тому, мабуть, родина з дівчатками й пішла без нас. Вони шукали своїх собак, а ми з Роккі ними не були.

      Я не могла відірватися від Клеріті. Я молотила своїм маленьким хвостом повітря й лизала їй руки, викликаючи в неї сміх. Коли хлопець почав бігати у дворі, Роккі побіг із ним, але я залишилася з Клеріті.

      – Що скажеш, Тренте? – гукнула Клеріті.

      – Він класний, – відповів хлопець.

      – Здається, Моллі ви дуже приглянулися, – сказала Дженніфер Клеріті. – Я зараз повернуся.

      Дженніфер увійшла до будинку.

      – О, ти така гарненька, – сказала Клеріті, пригладжуючи мої вуха назад. Я цілувала її пальці. – Але мама не дозволить мені тримати собаку. Ми тут через Трента.

      Тепер мені було все зрозуміло: моя мета була, як я й припускала, продовжувати наглядати за Клеріті. Цього хотів Ітан. Ось чому я знову була цуценям: я досі мала роботу.

      І я наглядатиму. Я наглядатиму за Клеріті й дбатиму про її безпеку. Я буду хорошою собакою.

      Підійшов хлопець, несучи на руках Роккі.

      – Бачиш його лапи? Він буде більшим за Моллі.

      Клеріті встала, і я торкнулася передніми лапами її ніг так високо, як дотягувалася, доки вона не взяла мене на руки. Роккі борсався, намагаючись вивільнитися з рук хлопця, а я сиділа тихо, дивлячись в очі Клеріті.

      – Хочу його, – сказав хлопець. – Роккі, хочеш піти до мене жити?

      Він м’яко опустив мого брата, який стрибнув на гумову іграшку й затермосив її.

      – Це так чудово! – сказала Клеріті. Вона поставила мене на землю, і я пішла за нею по п’ятах туди, де Роккі жував свою іграшку. Коли вона спробувала погладити Роккі, я тицьнула голову їй під руку, і вона розсміялася.

      – Ти подобаєшся Моллі, Сі Джей, – сказав хлопець.

      Я метнула погляд на хлопця, бо він назвав моє ім’я, але потім знову пригорнулася до Клеріті.

      – Знаю. Але Ґлорія – вона з котушок злетить і оскаженіє від злості. Я вже чую її: «Вони лижуться. Вони неохайні». Наче в нас удома все блищить.

      – Але хіба ж не буде весело? У нас були б брат і сестра.

      Я відчула тужливий сум Клеріті, коли вона взяла мою мордочку в долоні.

      – Так, було б весело, – тихо сказала вона. – Ох, Моллі, пробач мені, дівчинко.

      З будинку повернулася Дженніфер.

      – То як, треба заповнити якісь папери? – спитав хлопець.

      – Ні. Я не є членом жодної організації з порятунку тварин