Поруч з тобою. Наталка Доляк

назви – Хачатурян «Спартак» чи «Спляча красуня» Чайковського, то моя і твоя родини стануть у моїй голові трішки ближчими. Мо’, та прірва, яку я намалювала у своїй уяві, між тобою і мною, не буде такою глибокою. І два світи, два таких різних світи, зблизяться бодай через ці вінілові платівки… Але вони не зблизилися, світ моїх бабусь та дідусів був іншим. Не гіршим і не кращим, просто іншим. З іншою музикою: з тріо Мареничів, з Софією Ротару, з ансамблем «АББА» та Аллою Кудлай.

      А пригадуєш Мартин чай? Про нього потрібно сказати трохи більше. Я ніколи до того і після того теж не пила нічого смачнішого – це чай з пелюстками квіту вишні. Марта називала його морельковим і знала особливий рецепт його приготування. Я не раз намагалася утнути щось схоже. І пелюстя вишні навесні збирала, в затінку сушила, після його запарювала гарячою водою, та… нічогісінько у мене не виходило… Я не знала основного інгредієнту для того, щоб чай вдався. І от сьогодні я вперше правильно заварила той чай…. Вперше, чуєш, і вперше не гірше від Марти.

      А тоді… В мій перший вечір з тобою ми пили Мартин морельковий чай. Аромат квіту заполонив усю квартиру. Було таке відчуття, наче ми з тобою зараз під вишнями, і не в центрі Львова, не на вулиці Свенціцького, а десь за містом, де лагідний вітерець стріпує з вій вишні пелюстковий смуток, який шепотить ніжністю, а пахощі весни тріпотять у долонях світу…

      – Ет, той морельковий чай, любі мої, – проспівує Марта. – Пийте і не кажіть, Юлечко, що він має смак околиці, а не Львова. Такий чай можна випити тільки у Львові. Ось вас Юрчик проводжатиме додому і покаже нашу особливу морелькову алею. Її садили ще мій тато, пильнували її, а коли померли, то зачав чоловік доглядати. А коли його не стало, то ось Юрасик на себе турботу про алейку перебрав. А знаєте, Юлечко, ви в себе під вікном теж морельку посадіть. Навряд чи скоро вона родитиме так рясно, щоб вистачало і на чай, і на варення, але затишку та любові у вашому серці додасться.

      Відтак Марта примружилася, підморгнула тобі і солодко додала:

      – Ох, Юрасю-Юрасю! Пропав ти, хлопче! Бо коли маєш такі очі, як у Юлечки, то ніякі морелькові чаї не потрібні, щоб впіймати хлоп’яче серце. Любов робить серце великим, а душу – справжньою. Очі, темніші від ночі, – то хлоп’яча згуба. Трунок – такі очі. Правда ж, Юрочко?!

      І ти підтакнув, спаленівши і заховавшись від нас з Мартою за горнятком з чаєм.

      Марта була права… Любов і справді змінює серце. Принаймні, в моєму любові побільшало. У ньому оселився ти. Справжній і дуже особливий. Інколи від тебе хотілося втекти світ за очі, бо власна недовершеність муляла, але вперта моя дещо циганська вдача протестувала – вважаючи себе унікальною.

      Марта була непередбачуваною і завжди пам’ятала свої обіцянки. То вона змусила тебе таки подарувати мені маленьку морельку. І ми посадили її під моїм вікном, у моєму далекому районному центрі… І вона з маленької стала великою, і тепер має своїх діток, а я – затишну морелькову алейку. Коли мене