Дон Жуан. Джордж Гордон Байрон

коли йдеться про червінці.

108

      «Я вже казав вам п’ятдесят разів» —

      так гнівна починається догана.

      «У віршах цих по п’ятдесят рядків» —

      це означає (звістка препогана!),

      що вам поет читати їх схотів.

      У п’ятдесят – любов не бездоганна,

      хоча її відомий сурогат

      купити можна теж за п’ятдесят.

109

      Але Альфонсо Джулія любила

      і чесною дружиною була —

      примусити б її ніяка сила

      подружню честь зганьбити не могла.

      І певна в тому, Джулія премила

      правицю Дон Жуанову взяла:

      і треба ж так невдало помилиться —

      здалося їй, що це її правиця!

110

      Так само несподівано щокою

      відчула і руки його тепло.

      А зір пашів цнотливістю такою,

      що й вгамувати сили не було.

      Дарма Інеси, повне неспокою,

      передчуття цих двох не розвело!

      Чи, може, хибним виявився засіб?

      Моя матуся так не повелася б.

111

      У нього очі сяяли незвично,

      немов благали: «Дужче потискай!»

      І потиск був, звичайно, платонічний…

      Вона б від нього, як велить звичай,

      негайно відсахнулася велично,

      як од змії отруйної – і край,

      якби підозрівала, що дружина

      поводитись так з іншим не повинна.

112

      Жуан вчинив, як з радісного дива

      і ви вчинили б, я гадаю, теж —

      припав до ручки вдячно і поштиво,

      і знітився, мов крикнув: «Не бентеж!»

      Кохання спершу діє соромливо…

      Та знітилась і Джулія. Але ж

      долала не душі несамовитість,

      а страх, що голос зірветься і видасть.

113

      А місяць звис і з темряви нічної

      палав огнем диявольських натхнень.

      Під ним не всидиш в тиші та спокої,

      бо голова – неначе п’яна впень.

      За дві години ночі отакої

      накоїш більше, як за довгий день…

      І як при цьому вигляд немовляти

      наш баламут спромігся зберігати!

114

      Цей дивний час спокою чарівного

      тамує звабу в схованках своїх —

      байдужим не лишає він нікого

      і самовлади позбавляє всіх.

      Сліпуче срібло променя нічного

      вселяє млость солодку, наче гріх,

      і почуття, які хвилюють душу,

      назвати незбагненними я мушу.

115

      Біля Жуана Джулія тремтіла,

      його відчувши руку на собі.

      Неначе і пручалася невміло,

      але не вивільнялась в боротьбі.

      А потім… Потім, хоч і не хотіла…

      Та краще вже мовчати, далебі!

      Я каюся і червонію знову —

      дарма і розпочав про це розмову.

116

      Платоне80! О вигаднику й фантасте!

      З підмогою своєї маячні

      та спроб на людство вплинути зубасте

      дорогу ти, як видиться мені,

      зумів до аморальності прокласти

      прямішу, ніж поети визначні.

      Ти шарлатан, наївний, як малятко,

      чи

80

Платон (427—347 до н. е.) – давньогрецький філософ.