Дон Жуан. Джордж Гордон Байрон

їх прикидатися навчає.

73

      Та пристрасть – як її ти не приховуй,

      вона ще дужче в тьмі палахкотить.

      Так само неба колір загадковий

      віщує грім, а не ясну блакить.

      А почуття – хоч в стіни замуровуй,

      вони проникнуть і несамохіть,

      бо машкара – то прикриття погане,

      крізь неї швидко істина прогляне.

74

      Тим видаються глибшими зітхання,

      чим глибше ти їх хочеш затаїть,

      і тим солодші свідчення кохання,

      чим важче їх в очах перехопить.

      І дрож перед розлукою останній,

      і зустрічі вичікувана мить —

      все це прикмети ніжної любові,

      що їх впізнати важко юнакові.

75

      Лихий кінець відчувши в перспективі

      і знаючи, до чого справа йде,

      гонила мрії Джулія звабливі

      і гамувала серце молоде.

      Молилася вона Пречистій Діві —

      мовляв, нехай Господь не доведе,

      а потім довго радилася з нею,

      в жіночих справах кращим судією.

76

      Вона клялась не бачити Жуана,

      а полетіла в гості до Інес.

      Хвала Пречистій Діві полум’яна:

      на щастя, він прогулювався десь!

      Та хтось іде… Рятуй, небесна панно!

      Чи не Жуан? – Даремно смієтесь:

      того разу, здається, Божа Мати

      її не спромоглася врятувати…

77

      Кінець кінцем вона собі поклала,

      що страх – то недостойність і ганьба,

      що тільки гордість все перемагала

      і, отже, переможе. Та хіба

      вона пильніш про декого не дбала

      і з почуттям сестри, а не раба,

      не ставилась ніколи до особи,

      яка їй більш за інших до вподоби?!

78

      Та коли б хтось, скажімо, перед шлюбом

      їй, як коханець, був би до душі,

      то доброчесна жінка навіть з любим

      не переступить певної межі!

      Коли б він навіть виявився грубим,

      йому сказати можна: ми чужі! —

      поклавши край нахабнику тим самим.

      …Ось тактика, яку я раджу дамам.

79

      До того ж чи на світі вже немає

      кохання платонічного… з яким

      свята чи літня літнього кохає,

      лиш почуття поділюючи з ним?

      Так Джулія, закохана без краю,

      казала, грішне сплутавши з святим.

      Я їй так само радив би цей засіб,

      і від спокус вона убереглася б.

80

      Така любов – погоджуюсь – цнотлива.

      Цілують ручку, а тоді уста…

      Зі мною не було такого дива.

      Але попереджають неспроста,

      що це межа і начебто важлива,

      бо з дальшого вже злочин вироста.

      Тож хай уникнуть вас пекельні муки!

      Я попередив і вмиваю руки.

81

      Отож любов не плотська та безсила,

      яка не вразить і не потрясе, —

      кохання, котре дасть людині крила,

      навчить і душу в небо вознесе! —

      так Джулія для себе встановила

      щодо Жуана, ладного на все.

      Але чого любов