Одіссея. Гомер

мовив на це Телемах тямовитий:

      «Ти не журись, моя неню! Тож не без богів отой задум.

      Лиш поклянись, що про все це ти матері любій не скажеш,

      Поки аж днів одинадцять мине чи навіть дванадцять,

      ³⁷⁵ Чи як почує сама про від’їзд мій і стане тужити, —

      Тільки б не плакала дуже й сльозами краси не сушила».

      Так він сказав, і старенька велику богів йому клятву

      Щиро дала, а скінчила клястися вона й присягатись,

      В амфори зразу ж вино почала наливати солодке,

      ³⁸⁰ Борошно ячне всипати в міхи, із шкури пошиті.

      А Телемах до господи у гурт женихів повернувся.

      Інше замислила тут ясноока богиня Афіна:

      Місто оббігала скрізь, Телемаха прибравши подобу,

      Кожного мужа спиняла і мовила кожному слово,

      ³⁸⁵ Щоб на швидкий корабель усі позбирались надвечір.

      Світлому Фронія сину, Ноемону, потім сказала

      Дати швидкий корабель, і радо він те обіцяв їй.

      Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги;

      Спущено в море швидкий корабель, всі укладено в нього

      ³⁹⁰ Снасті, що їх на собі кораблі добропалубні носять.

      В гавані скраю стояв він, до нього супутники гідні

      Вже позбирались, богиня ж відваги усім додавала.

      Інше замислила тут ясноока богиня Афіна:

      До Одіссея божистого в дім увійшла вона швидко,

      ³⁹⁵ В очі усім женихам солодкого сну повливала,

      Розум питцям помутила і келихи вибила з рук їх.

      Довше сидіти несила було їм, і спати до міста

      Всі подалися, бо сон їм солодкий упав на повіки.

      Тут Телемаха з покоїв, збудованих зручно й вигідно,

      ⁴⁰⁰ Кличе до себе ізнов ясноока богиня Афіна,

      Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа:

      «Товариші, Телемаху, твої в наголінниках мідних

      Вже посідали за весла й твого дожидають від’їзду.

      Отже, ходімо, не треба вже довше із цим зволікати».

      ⁴⁰⁵ Мовивши так, уперед вирушає Паллада Афіна

      Кроком швидким, а за нею і він по слідах божественних.

      Вийшли до моря вони, де стояв корабель бистрохідний,

      На узбережжі піщанім супутців знайшли кучерявих.

      З словом звернулась до них Телемахова сила священна:

      ⁴¹⁰ «Друзі, ходім принесімо припаси, – усе вже готове

      В домі лежить. Про від’їзд ані мати не знає нічого,

      Ані служниці, окрім однієї, яка про це чула».

      Мовив це й вирушив він, і всі тут же за ним поспішили.

      На корабель добропалубний всі перенісши припаси,

      ⁴¹⁵ Склали їх так, як звелів улюблений син Одіссеїв.

      На корабель Телемах тоді вслід за Афіною вийшов;

      Сіла богиня тоді на кормі, а поряд із нею

      Сів Телемах. Відв’язали гребці корабельні причали,

      На корабель увійшли і за весла громадою сіли.

      ⁴²⁰ Вітер попутний для них ясноока послала Афіна —

      Бистрий Зефір зашумів, винно-темним шугаючи морем.

      А Телемах уже наглив супутців, звелівши їм швидше

      Снасті кріпити, й вони