Одіссея. Гомер

Ментор, – товаришем був бездоганному він Одіссею,

      Той, відпливавши на суднах, увесь йому дім свій довірив,

      Слухать старого звелів і добра пильнувати ретельно.

      З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

      «Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!

      ²³⁰ Хай ні один володар берлоносний не буде ласкавий,

      Лагідний, добрий, нехай, справедливості в серці не знавши,

      Завжди жорстокий, вчиняє неправду злочинну, якщо вже

      Не пам’ятає ніхто Одіссея божистого в бідних

      Людях, що ними колись він правив, як батько ласкавий!

      ²³⁵ Зовсім не заздрю отим женихам я зухвалим, що й досі

      Тут учиняють насильство, лиш підступи маючи в серці.

      Голови власні вони підставляють, плюндруючи ґвалтом

      Дім Одіссея в надії, що вже він не вернеться більше.

      Іншими теж усіма я обурений, що сидите ви

      ²⁴⁰ Мовчки й не зважитесь навіть і словом яким втихомирить

      Жменьку отих женихів, хоч вас проти них так багато».

      В відповідь мовив тоді Леокріт йому, син Евенора:

      «Менторе, згубний шаленче! То ти весь народ підбиваєш

      Нас втихомирювать тут? А було б таки, мабуть, нелегко

      ²⁴⁵ Навіть і многим мужам змагатися з нами на учті!

      Хай би вже раптом і сам Одіссей ітакійський з’явився

      Й вигнати звідси хотів би усіх женихів благородних,

      Що в цьому домі і зараз на учті сидять, то, напевно,

      Втіхи було б небагато дружині його, хоч і довго

      ²⁵⁰ Ждала на нього вона, – гірка б його доля спіткала

      З багатьома в непосильнім змаганні. Дурниці ти кажеш!

      Ну, а тепер розходьтеся кожен до справи своєї!

      Цього ж хай Ментор уже з Аліферсом у путь виряджають —

      Товариші його батька обидва були вони здавна.

      ²⁵⁵ Тільки, гадаю, ще довго сидітиме він на Ітаці,

      Вісті вчуваючи, – мабуть, мандрівці отій не бувати!»

      Мовивши це, розпустив він негайно зібрання ахеїв.

      Кожен до дому свого – усі порозходились люди,

      А женихи в Одіссея божистого дім повернулись.

      ²⁶⁰ Берегом моря піщаним пішов Телемах далеченько,

      Сивою руки водою омив і звернувсь до Афіни:

      «Вислухай, о божество, що вчора в наш дім завітало

      І кораблем наказало мені по туманному морю

      Їхать питати вістей, чи додому так довго відсутній

      ²⁶⁵ Батько не вернеться. Та заважають у цьому ахеї,

      Більше ж усіх – женихи, що зухвальству їх краю немає».

      Так він молився. До нього наблизилась тихо Афіна,

      Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа,

      І, промовляючи, з словом звернулась до нього крилатим:

      ²⁷⁰ «Ні слабодухим, ані нерозумним не будь, Телемаху,

      Силу й відвагу міцну від батька свого перейнявши, —

      Те, чим всього досягав і ділом він завжди, і словом;

      Буде й для тебе тоді твоя путь не безплідна й не марна.

      А як не син ти його і не з лона родивсь Пенелопи,

      ²⁷⁵ То я не певен, щоб ти досягнути здолав,