Одіссея. Гомер

став Телемах тут баритися довго, —

      Милим зажурений серцем, додому поспішно подався,

      Дома застав женихів він зухвалих: одні у покоях

      ³⁰⁰ Патрали кіз, а інші свиней на подвір’ї смалили.

      З сміхом тоді Антіной Телемахові рушив назустріч,

      Руку узявши, назвав на ім’я його й слово промовив:

      «Що ж, Телемаху, шаленцю ти високомовний, надалі

      Викинь з грудей своїх намір нам шкодити словом і ділом,

      ³⁰⁵ Краще поїсти і випить ходім, як раніше бувало.

      Те, що потрібне тобі, усе приготують ахеї:

      І корабель, і добірних гребців, щоб доїхав ти швидше

      В Пілос священний чуток про славетного батька почути».

      Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

      ³¹⁰ «Не випадає мені між зухвальців таких, Антіною,

      Учти справляти спокійно й безжурно отут веселитись.

      Що, вам не досить хіба, що усякого скарбу багато

      В мене понищили ви, женихи, коли був ще дитям я?

      Нині ж дорослий я став і чую, що мовлять навколо.

      ³¹⁵ Все розумію цілком, і в грудях відвага міцніє, —

      Тим-то жахливих на вас і спробую Кер я наслати,

      В Пілос приїхавши, може, чи й тут ще, між нашим народом.

      Я від’їжджаю, і буде не марною путь, що кажу я, —

      Щасною буде; тож їду, хоч ні корабля, ні гребців я

      ³²⁰ Власних не маю, – як видно, здавалось це вам вигіднішим».

      Мовив це й руку свою він із рук Антіноєвих вирвав

      Легко; в той час женихи клопоталися учтою в домі.

      З нього знущались вони і словами із глумом ганьбили.

      Дехто отак говорив із тих юнаків велемудрих:

      ³²⁵ «Мабуть, таки Телемах убивство на нас замишляє!

      Месників він привезти чи з піщаного Пілоса хоче,

      Чи аж із самої Спарти, бо прагне туди він страшенно!

      Може, в Ефіру, на ниви родючі, він їхати хоче,

      Щоб відтіля привезти душогубного зілля-отрути,

      ³³⁰ В чаші насипати нам і усіх нас нараз погубити».

      Інший ще так говорив із тих юнаків велемудрих:

      «Хто зна, а може, і він із своїм кораблем крутобоким,

      Як Одіссей, заблукає й далеко від рідних загине.

      Клопоту це ж і для нас могло б іще більше додати:

      ³³⁵ Ми його скарб між собою повинні були б поділити,

      Дім тільки цей залишили б ми матері з мужем майбутнім».

      Так говорили. А він у батькову, з дахом високим,

      Сходить комору широку, де золота й міді лежали

      Купи, і в скринях одежа, й оливи запаси пахущі;

      ³⁴⁰ В глиняних амфорах, в ряд опертих о мури, стареє

      Чисте вино зберігалось – солодкий напій божественний,

      Днини чекаючи тої, коли Одіссей, у блуканнях

      Горя зазнавши багато, усе ж би вернувся додому.

      З засувом двері двійчаті, міцні і пригнані щільно,

      ³⁴⁵ Вхід замикали. Днями й ночами сумлінно й старанно

      Ключниця пильно усе стереже, вельмидосвідна жінка,

      Опсова донька, стара Евріклея, Пейсенора внука.

      Кличе в комору її Телемах і мовить до неї:

      «Влий-но до амфор для мене вина солодкого,