Одіссея. Гомер

всім оглядали, загибель віщуючи близьку;

      Кігтями потім лоби взаємно подряпали й шиї

      І над домами направо й над містом кудись полетіли.

      ¹⁵⁵ Всі аж жахнулись, тих птахів на власні побачивши очі,

      Й думали нишком про себе: на чому це може скінчитись?

      З словом звернувся до них Аліферс – герой сивочолий,

      Масторів син; він один визначався з його покоління

      Тим, що знався на птахах і віщо умів промовляти.

      ¹⁶⁰ З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

      «Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!

      До женихів щонайбільше із цим я звертаюся словом.

      Лихо велике на них насувається: вже-бо недовго

      Бути від друзів своїх оддалік Одіссеєві; десь він

      ¹⁶⁵ Близько відціль, і усім женихам він убивство готує

      Й смерть невідхильну; погано іще й багатьом доведеться

      Нам, що на здалеку видній Ітаці живемо. Порадьмось,

      Поки не пізно, як женихів нам приборкати; краще

      Хай би самі вгамувались, було б це й для них корисніше.

      ¹⁷⁰ Я-бо не вперше віщую – на цьому вже знаюся добре;

      Отже, і з ним, я кажу, все точнісінько так відбулося,

      Як оповів я тоді ще, коли в Іліон вирушали

      Люди аргейські і з ними поплив Одіссей велемудрий.

      Горя зазнає багато, супутців утратить, казав я,

      ¹⁷⁵ Й, як незнайомий, лише на двадцятому році додому

      Вернеться він, – і справді усе це збувається нині».

      Тут Еврімах, син Поліба, у відповідь мовив до нього:

      «Йшов би ти краще додому, старий, і там ворожив би

      Дітям своїм, щоб лихо яке не спіткало їх часом.

      ¹⁸⁰ Тут же і я віщувати без тебе ще краще зумію.

      Птахів у небі літає без ліку під ясним промінням

      Сонця, – не всі ж вони мають про щось віщувать; Одіссей же

      Згинув далеко, – було б і тобі вже загинути разом

      З ним, щоб нікому із нас ти нещасть не пророчив прилюдно

      ¹⁸⁵ Й не намовляв проти нас Телемаха, що й так вже лютує, —

      Мабуть, ти ждеш, щоб тобі подарунок послав він додому?

      Ось що скажу я тепер, і це збутися конче повинно:

      Будеш при давніх, великих знаннях своїх ти підбивати

      Юного мужа цього балачками своїми на сварку,

      ¹⁹⁰ Все тільки вийде самому ж йому найперше на шкоду, —

      Навіть і з поміччю птахів отих він нічого не зробить.

      Ну, а на тебе, старий, ми пеню накладемо, що добре

      Дасться взнаки тобі, – буде для серця тяжка та гризота.

      А Телемахові от що я перед всіма тут пораджу:

      ¹⁹⁵ Матір нехай він прихилить до батька свого повернутись —

      Там їй хай справлять весілля і щедре нехай приготують

      Віно й дарунки, що любій належить одержати доньці.

      Певен-бо я, що ахейські сини не раніше відстануть

      З прикрим отим жениханням. Нікого ми не боїмося:

      ²⁰⁰ Ні Телемаха самого, який би не був велемовний,

      Ні віщуванням твоїм ми не журимось, старче, що марно

      Ти виголошував, – цим лиш ненависть до себе ти збільшив.

      Буде