Одіссея. Гомер

не гнівись, Антіною, на мене за те, що скажу я:

      ³⁹⁰ Я не від того, як зволив би Зевс мені це дарувати.

      Ти ж не назвеш це найгіршим, що трапитись може людині?

      Бути державцем – то зовсім не зле: відразу-бо в нього

      Й дім багатіє, і сам набуває він більшої шани.

      Тільки ж у нас, між ахеїв, на морем омитій Ітаці,

      ³⁹⁵ Інших державців багато ще є – і старих, і молодших, —

      З них комусь влада перейде, як вмер Одіссей богосвітлий.

      В себе ж один тільки я повновладним господарем буду

      Дому і слуг, що для мене придбав Одіссей богосвітлий».

      Тут Еврімах, син Поліба, у відповідь мовив до нього:

      ⁴⁰⁰ «В лоні богів, Телемаху, від нас ще заховано, мабуть,

      Хто володарити буде на морем омитій Ітаці.

      В домі ж своєму єдиний над власним добром ти господар.

      Хто б це посмів силоміць у тебе майно одібрати,

      Поки Ітака стоїть і люди на ній проживають!

      ⁴⁰⁵ Хтів би я, мій найдорожчий, спитати у тебе про гостя:

      Звідки отой чоловік? Яку він отчизною славить

      Землю? Якого він роду і де його нива отецька?

      Звістку тобі він привіз про повернення батька чи, може,

      Справи його особисті прибути сюди спонукали?

      ⁴¹⁰ Надто раптово-бо зник він, знайомства із нами не ждавши.

      З вигляду ж він на людину низького коліна не схожий».

      Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

      «Ні, Еврімаху, на батька мені уже, мабуть, не ждати.

      Я ні чуткам вже не вірю, що ніби він має вернутись,

      ⁴¹⁵ Ні в віщуваннях не тішусь, яким довіряється мати,

      Безліч провісників різних скликаючи в нашу оселю.

      Гість же оцей – то приятель батьків, із Тафоса родом,

      Мент на ім’я, назвався премудрого він Анхіала

      Сином і править тафійським народом своїм веслолюбним».

      ⁴²⁰ Так відповів Телемах, хоч безсмертну впізнав він богиню.

      Тішитись танцями знов почали вони й співом, що млостю

      Сповнював їх, і так вечорової ждали години.

      Поки вони веселились, то й вечір насунувся темний.

      Тільки аж спати схотівши, вони розійшлись по домівках.

      425 Гарним подвір’ям тоді й Телемах до високих подався

      Спальних покоїв, що їх збудував він на видному місці, —

      З серцем, повним думок, до свого він наблизився ложа.

      Вслід йому з факелом в кожній руці увійшла домовита

      Опсова донька, стара Евріклея, Пейсенора внука.

      ⁴³⁰ Власним коштом Лаерт відкупив її в час, коли зовсім

      Юна була вона, двадцять за неї волів заплативши;

      В домі так само її шанував, як і жінку дбайливу.

      Ложа її не ділив, проте, щоб не гнівити дружину.

      Йшла вона з факелом в кожній руці. Телемаха ж любила

      ⁴³⁵ Більше, ніж інші служниці, бо змалку його доглядала.

      Двері тоді відчинив він в доладно збудовану спальню,

      Сів на постелі і, знявши хітон м’якотканий із себе,

      Кинув цю одіж на руки послужливій няні старенькій.

      Склавши старанно хітон і розгладивши, де він зібгався,

      ⁴⁴⁰