Маклена Граса (збірник). Микола Куліш

ще люди. З ними Стоножка, дід Юхим, Вася, Параска. Гомін пішов.

      Годований. Ось що, Копистко! Ми, народ, вже знаємо про все… Бо ми, народ, знаємо, коли й яка з повіту бомага прийшла і що в тій бомазі пишеться. Ми, народ, тепер питаємось, як це так? В бомазі пишеться, щоб брати срібло-злато церковнеє з дозволу народного, а ми, народ, про це знаємо?

      Голос (незаможницький, з натовпу). Которе бідне – знає, як один.

      Годований. Підожди там!.. Як це так, ми, народ, питаємось, що в бомазі пишеться так, а ви чините навиворіт, та ще й нишком од усіх? У бомазі сказано, щоб на обчеських зборах проголосовані були всі церковні речі, а ви, як ті злодії, вдерлись у церкву і що робите?

      Дід з ціпком. Чуєш?

      Годований. Так оце ми, увесь народ, і кажемо: чи дамо, чи не дамо чашу і хрест – об цім ви в народа спитайтеся!..

      Гомін. У народа спитайтеся!..

      Дід з ціпком. Чуєш, що народ каже?

      Копистка. Та який же з вас народ, чудак ти, чоловіче?

      Дід з ціпком. Як так?.. А хто ж ми, щоб ти знав?

      Копистка. Ви ж незорганізований елімент, та й усе…

      Годований (по паузі). А ми ось що, граждани, комісія од народу! Ходімо зараз у церкву та й заборонимо їм по закону совєцькому…

      Копистка. Ша!.. Підождіть!.. Закон-то совєцький, та не про вас його писано.

      Годований. Та ти чого тут розкамашуєш? Що ти нам – начальство чи хто?

      Копистка. Не начальство, а совєцька власть!

      Дід з ціпком. Яке ти маєш право?.. Хто тебе настановив?

      Копистка. А звісно, не ви, діду. Були такі, що настановили… Ми тепер власть і більше ніхто!

      Годований. Розступись, море, – кізяк пливе.

      Дід з ціпком. Оце правда – розступись, море… Недавно з кізяка й не вилазило, а тепер – начальство!

      Параска (тут як не вихопиться). А вам досадно? Так? Аж очі пухнуть з досади, що колись Мусій мій з панського загону й не вилазив, а я в кізяці й діти плодила, а тепер… тепер питають: де тут живе товариш Мухін Копистка?..

      Копистка (посміхаючись). Тут! Осьдечки я, Мусій Хопистка!

      Параска. Не перебивай, сатана!.. Пожалуста, на з’їзд до нас… Ось воно! Колись моєму сатані й на землю забороняли сісти, а тепер його й на плисові крісла садовлять, раду з ним радять, як воно, що й до чого, а вам що? А вам сто сухих досад од цього!..

      Копистка. Трах-тара-рах – оце вам, діду, резолюція!..

      Дід з ціпком. А ти… А ти кинь цигарку, кажу! (Та й замірився на Копистку ціпком.)

      Копистка (не зворухнувся). Ша, діду!

      Дід з ціпком. Кинь, бо…

      Копистка. Не дмухайте, діду, проти вітру…

      Дід з ціпком. Бо…

      Копистка. Бо пуп увірветься.

      Ударити дід не наважився. Одступивсь. Трясеться.

7

      Разом сливе вийшли: із церкви – комісія, з-за огради – Гиря, монашки, глухонімий Ларивон. Натовп подався назад. Галас упав, ущух.

      Смик. Що тут таке, Мусію?

      Копистка. Та як би тобі й сказати… Виходить інцидент.

      Смик. Що саме?.. Хто?

      Параска. Та хто ж, як не дід