Маклена Граса (збірник). Микола Куліш

до церкви? Гиря ж там, кажуть, вареним ячменем людей годує!

      Вася. Діда прогнали… А я не ходив. Маслаки кінські збирав і варив. А палива з стріхи смикав.

      Копистка (зворушився). То чом же до мене не прийшов, чудій ти, не чоловік! Я б тебе печеною ґавою нагодував… А в торбинці в тебе що?

      Вася. Та… Книжки.

      Копистка. Гм… Книжки? І букваря, ма’ть, забрав?

      Вася. Та… й букваря.

      Копистка. І тетрадьку?

      Вася. Яку тетрадьку?

      Копистка. Та тую, що… совіцькі слова виписував.

      Вася. А-а… Забрав, дядю! Аякже!

      Копистка (заходив по хаті). Ти ось що, синок!.. Ти не ходи в город, бо не дійдеш. Помреш у дорозі. Зоставайся тут… За секретаря будеш. Тобі скільки років?

      Вася. Та… ще помру я тут.

      Копистка. Чорта помремо, синок! Будь єрой!.. От-от, як не видно, їде вже, повертає з города Серьога і, мабуть, з хлібом…

      Вася. Кажуть, що не приїде, бо вже місяць, як повіз у город чашу й хрест, а не видно й не чути, кажуть…

      Копистка. Хто каже?.. Приїде! Ось побачиш – приїде! А он тобі надворі що – весна? А ондечки подивись що – сонце? Та яке сонце, гей!

      Вася. Та… сонця ж не можна їсти.

      Копистка. А то так: сонце не ґава – його не впіймаєш. Та тільки ти не добрав діла, синок! Сонце припече, трава наросте, рогоза в річці, риби наловимо, юшки наваримо… Ну, а там незабаром трах-тара-рах – хліб уродить… А поки що в мене сьогодні ґава є. Катай, синок, до мене жити! Ну що?

      Вася (осміхнувся крізь сльози). Та… не знаю, як це воно буде.

      Копистка. Знаєш, синок, що я надумав?

      Вася. Що?

      Копистка. А ось що: я тебе смаженою ґавою годуватиму, а ти мене за це букваря довчиш. Гаразд?

      Вася. Гаразд!

      Копистка. Трах-тара-рах, резолюцію прийнято! Отже, таки вивчусь я грамоти, туди його маму! І рихметики вивчусь, і всякої політики…

3

      Убігла Параска. Копистка до неї:

      – Чуєш, стара? Давай на старість ще таку штуку встругнемо – і тебе грамоти вивчимо, га?

      Параска. Годі! Он що в церкві робиться!

      Копистка. Що?

      Параска. Я так і думала: сидить, мабуть, руда сатана та цигарку смокче, а не туди, що вже треба нам ховатися або тікати!

      Копистка. От тобі й на!

      Параска. Тобі на!.. Тож закурив собі голову так, що й смерті вже своєї не бачиш! І так увесь вік. Як ще колись козаки приїздили вбивати людей за ту панську економію, що спалили, – так люди, як люди… Той утік, той заховався, а він, руда сатана, досидівся, докурився отак, аж поки наскочили козаки…

      Копистка. Та через кого ж, як не через тебе, зозулько, увесь той інцидент і случився. Прибігла отак: гари, гари… Їдуть! А хто їде – не добереш…

      Параска. Що? Через мене, кажеш?.. Подивись, Мусію, мені у вічі!..

      Копистка. Подивись ти мені у вічі!..

      І дивились одне одному в вічі, аж поки Копистка не одвів своїх.

      Ну годі, бо хіба жінку передивишся!..

      Параска… Моя правда, Мусію!

      Копистка. Годі!..

      Параска.