Маклена Граса (збірник). Микола Куліш

Я вже надумавсь… Я за хрест і чашу… Щоб не брали їх, скажу, і щоб більше нічого у людей силою не брали.

      Гиря. Ось-ось воно й є: щоб силою не брали! Святу правду, Йване, кажеш – щоб не брали силою!.. А брали, спитавшись у хазяїна, дозволу випросивши у людей… у громади… Ех, жаль який, Йване, що ти прозрів тоді, коли вже у мене силою забрали хліб, а ти ж і помагав його брати!..

      Стоножка. Простіть, Гнате Архиповичу!

      Гиря. Ну, та вже хай Бог тебе простить… Мішечка у тебе часом нема?.. Ага, торба!.. Давай… Та вона така, що пудів зо два влізе. Постій тут, я зараз… (Вийшов у сіни і скоро вернувся.) А знаєш, Іване, ти ось що… Ти краще прийди по ячмінь до мене завтра чи там позавтра.

      Стоножка. Я, їй-бо, дядечку, за хрест і чашу… Може, не вірите, то я заприсягнуся…

      Гиря. Приходь завтра… Як тільки ото скажеш привселюдно, біля церкви, що ти за хрест і чашу, як тільки покаєшся, так і приходь… Позичу, голубе, їй-бо, позичу і так дам… Серця увірву шматочок, а таки дам…

      Стоножка. Дядечку, Гнате Архиповичу! Сили моєї не вистачить до завтра… Боюсь, що не встигну, до церкви не дійду, десь упаду…

      Гиря. А господи, не можу на такі муки дивитися… Не можу, Йване!.. Серце крається… Постій, постій, голубе… (Підійшов до столу, одкинув рушника і, взявши в руки буханок хліба, урізав половину. Потому, повагавшись, ще шматочок додав.) На, Йване! Оддаю тобі свій завтрашній пай, бо сам же давно на порціях живу.

      Стоножка (чолом йому оддавши). Спасибі вам!.. Спасибі!..

      Гиря. А завтра приходь до церкви… Чуєш?

      Стоножка (із сіней). Прийду!

10

      Вернувся Гиря в хату, аж тут Лизька із чулана вийшла. Очі сяють, на щоках ягідки грають. Підійшла і пошепки:

      – Папаню, милий… Завтра свати до нас будуть. Чуєте? Свати!

      Гиря (стрепенувся). А не бреше?

      Лизя. Ні, ні, щось на його оті комзлидні насіли, дак він на все рішився…

      Гиря. Та невже?

      Лизя. Цс-с…

      Гиря. Рішився, кажеш?

      Лизя. Цс-с-с, папаню… Не показуйте йому, що ми так ізраділи… Пхи!

      Гиря. Гм… Подивлюсь на тебе, Лизю, – вилита ти мати. Покійна теж така була, царство їй небесне… Ну, йди, доню, до нього… Та гляди лишень, щоб не обдурив!..

      Лизя. Пхи! Ще що вигадаєте! Не на таку напав…

      Гиря. А про церкву ти йому нагадала?

      Лизя. Піде й до церкви.

      Гиря. Гляди ж… А на весілля – духів отих та пахощів повне відро тобі куплю… Постривай ще… (Озирнувся, одчинив якусь лядку, витяг пляшку самогону, одлив половину.) На, почастуй… Тільки багато не давай… Та гляди мені!..

11

      Вийшла Лизя, Гиря пройшовся по хаті. Із другої хати вийшов Годований, дід з ціпком, черниці, Ларивон.

      Гиря (усміхнувся до них). Чули?

      Годований. Голова у вас, Гнате Архиповичу.

      Гиря. Просвітляється життя, просвітляється. (Повернувся до божниці.) О Господи, царю небесний! Перебори ти силою своєю революцію! Попали ти її огнем своїм! Попелом укрий! Вітром розвій!

      Черниці стали навколішки. Зашелестіли губами й широкими рукавами.