Маклена Граса (збірник). Микола Куліш

(вернувсь. Бликнув на Панька, на Лизю, усмішку в уса сховав). А я чую – двері рипнули… Думав, що Лизя виходила.

      Панько (картуза в руці закрутив). Доброго здоров’я, Гнате Архиповичу!

      Гиря. Здоров, здоров, товаришу секретар! Яким вітром до нас?..

      Панько. Та це скінчив діла у Раді та йшов додому… Дивлюсь – у вас ще світиться.

      Гиря. Так-так… Ну, що там нового? Що чути?

      Панько. А є новини, Гнате Архиповичу…

      Гиря (поважно, спокійно). Ти б, дочко, дала Пантелеймонові Петровичу поїсти. Що там є у тебе?

      Лизя. Трошки галушок зосталось.

      Гиря. Галушки ж, либонь, холодні… Краще достань огірків, укриши сала абощо…

      Лизя. Може, папашо, яєчню спрягти?

      Гиря. Во-во. Хай чоловік по трудах своїх попоїсть. Знаю, яке те писарювання, та й ще під лихий такий час… Жалування, мабуть, не платять?..

      Панько. Бомага з повіту прийшла: з усіх церков речі коштовні забрати: чаші, хрести золоті, обще – срібло, золото…

      Гиря (уважно). Гм… Як це – чаші?.. Навіщо?

      Панько. На голодних немовби. Так пишуть.

      Гиря (по паузі). Гм… Приїдуть з повіту, комісія, чи як? П анько. Ні, тут… Як на обчеських зборах більш половини за це голоси подадуть, тоді вже комісію…

      Гиря. Немовби виходить, що як народ скаже? Не силою?

      Панько. Та воно так тільки пишуть, щоб комнезами перед повели… Оце Смик та Копистка по хатах і побігли…

      Гиря. Ага… А збори коли?

      Панько. Не буде.

      Гиря. Як це… Адже ж пишеться?

      Панько. Смик казав, навряд щоб біднота зібралась… Не дійдуть…

      Гиря. А то так. Куди їм, сердешним… Не ходять вже, а лазять… Доведеться, м’ать, одкласти?

      Панько. Так. Смик хоче, щоб по хатах підписались, щоб без зборів це діло зробити…

      Гиря. Що?! А коли?

      Панько. Немовби завтра.

      Гиря (аж стілець тріснув під ним). Що-о? Завтра?.. (Устав.) Господи, ще не все! Ще не все! Та що вони думають – життя все зірвати, як двері з петель? А не дозво… (Гримнув на дочку.) Ану там, совайся скоріш!

      Лизя (здивувалася). Папашо!

      Стукнуло в причільне вікно. Гиря не почув. Зиркнув на Панька, потому на дочку:

      – Пантелеймон же Петрович той… голодний, либонь, наробився, а ми його про те, про се…

      Лизя. Та я й так уже захапалась. Хай краще Пантелеймон Петрович поможе в печі розпалити.

      Гиря. Ще що скажи з дурного розуму! (До Панька.) Чи бачили таку ледачу дівку?

      Панько. А чому ж не помогти! Та я залюбки… Раз-два – лєвой! На послугу до вас, молодая хазяйко!

      Лизя. Зараз ідіть у чулан та запаліть мені в печі! Солома й кізяки у сінях…

      Панько (стукнув, рипнув чобітками). Радий слухати! (Пішов).

      Лизя (до збентеженого батька). Хтось стукнув у вікно. Мабуть, Годований. Послі розпитаєтесь. (Вийшла.)

      Гиря зиркнув у вікно. Пішов одчиняти.

7

      Прийшли двоє: