Маклена Граса (збірник). Микола Куліш

на очі не з’являтись…

      Копистка. Торкай, братухо, торкай!

      Смик. А як що трапиться, то…

      Копистка. Ет!.. Не малолітнє ж я дитя, – торкай!

2

      Пішов Смик. Копистка, щоб не стояти на видноті, зайшов за примурок. Тільки скрутив цигарку, аж тут – Гиря:

      – Що це ти, Мусію батьковичу, стоїш тут? Хіба чого стережеш?

      Копистка (йому під тон). Авжеж, так! Даром не стояв би.

      Гиря. Може, церкву святу, щоб часом ніхто не окрав?..

      Копистка. Може, й церкву.

      Гиря. Спитать би, чашу золоту, чи як?

      Копистка. Сказать би, й чашу, і плащаницю, і все чисто.

      Гиря. Гм… Од злодіїв, чи як?

      Копистка. А то ж од кого, думаєш?

      Гиря. Невже ж воно є такі, що й на Божеє добро вже зазіхають?..

      Копистка. Якби то на Боже, а то ж на наше, на народне…

      Гиря. Гм… А хто ж вони, оті злодії?

      Копистка. Та ті ж самі, що, чужими руками хліб робивши, позакопували його в ями, як крадене, – ви!

      Гиря. Ой, шануйсь, Мусію!..

      Копистка. А то що?

      Гиря. А то, що за такі слова… не помилує тебе Господь милосердний… Не помилує!

      Копистка. А хто тобі казав за це?

      Гиря. Не помилує!.. Знаю!

      Копистка. Хіба з Богом балакав, що знаєш?

      Звіром глянув Гиря на Копистку. Пішов.

3

      Прибрела Орина:

      – Здрастуйте, дядечку Мусію!

      Копистка. Здрастуй, мамашо!

      Орина. З п’ятінкою вас святою!.. Таки послав Господь ласку свою. Як не гнівили його, милосердного, а він таки зглянувся на нас, бідних.

      Копистка. Як саме, мамашо?

      Орина. Кажу ж, п’ятінку послав, а був четвер, і не знала я, чи й виживу з діточками – так же їстоньки всі похотіли…

      Покрутив головою Копистка.

      Оце прийшла під церкву. Кажуть, чашу золотую й кадильницю мінятимуть на хліб, дак я хоть подивлюсь, який він є… Може, таки п’ятінка святая і мені шкуриноньку або зерниноньку пошле… А як не то, то пережду тут до суботоньки… А в суботоньку, може, хто поминання до церкви принесе… Колись багато приносили. (Сіла собі осторонь на сніг. Та все бурмотить щось, киваючи головою.)

4

      А вже до брами надійшов дід з ціпком. Стали збиратися чоловіки, жінки. Дід приступивсь до Копистки, лупнув очима:

      – Хіба до церкви прийшов, Мусію? Сьогодні ж будень!..

      Копистка. А ви, діду, чого прийшли, коли будень?

      Дід з ціпком. Молитися прийшов, щоб ти знав, а не кадить, як ти ось, цигаркою. Кинь мені зараз! Хіба повилазило – церква?

      Копистка. Та я ж не в церкві курю, а на вулиці. Кому яка з цього шкода?

      Дід з ціпком. Не маєш такого права, щоб цигаркою смердіти під церквою! Не маєш права, щоб ти знав!

      Злий голос. Та хіба вони послухають старих людей?

      Дід з ціпком. Думають, що забрали собі слободу, дак можна й на Бога верхи сісти? Ні, він вам не стерпить. Він знайде на вас кару, пождіть, анахтеми. Він, милосердний, загонить вас у пекло.

      Копистка.