Маклена Граса (збірник). Микола Куліш

з ціпком (заверещав услід йому). А ти думав, у рай?.. У пекло попадеш, щоб ти знав! У пекло!

      Дід Юхим (обернувся, подивився на всіх). Солдат пекла не боїться!..

      Гиря. Годі незгоди, граждани! Не треба ні бою, ні крові, бо вже й так земля наша вся в сукровищах… Краще попросимо товаришів, а наших сусід і братів… Навколішки станьмо… (Простягруки.) Благаємо вас, Серього й Мусію, і вас, діду Юхиме, ви ж найстаріша в слобідці нашій людина… благаємо – поставте чашу і хрест, покладіть на Божий трон!.. Не знущайтеся!..

      Монашки (як тіні, вклонилися). Молимо вас, православні… Благащим просимо словом…

      Вклонилися і ті, що поруч стояли. Ще вищою визначилась на задньому плані понура і грізна постать глухонімого.

      Смик. А ти, Гнате, не знущайся з темного люду! Кого дуриш? Кому очі замазуєш?

      Гиря. Сам же ти колись до церкви ходив, на криласі навіть співав, і люди тебе за це поважали. Коли тепер не віриш, то не заважай другому, не заступай стежки до Бога…

      Смик. Був і я темним, та, спасибі революції, прозрів… Побачив, що віра – темниця, а попи – то є сторожа… От і кажу…

      Гиря. Благаємо, покладіть святиню, бо їй же, сердешній, болить у немитих, може, і грішних руках… Вона ж батьківськими й нашими молитвами вкрита, вона слізьми нашими полита… (Упав навколішки і заспівав: «Взбраннєй воєводє, побєдительная».)

      До його пристали черниці.

      Злий голос. Не знущайся, собако! Люди ж тебе просять, не звірі!..

      Гиря. Благаю!

      Гомін. Хліб заграбували…

      – Худобу забрали…

      – Овець, вороного коня…

      – Качок, гусей, рядна, а тепер і святиню беруть…

      – Та що ж це робиться?

      Смик. Як треба було царям воюватися, то з церков золото брали і дзвони, а як ми за шматок хліба воюємо, за свою власть, то вже й гріх? Граждане! Прошу вас циркулярно розійтися!.. (До комісії.) Ходімо!

      Взявся йти, за ним рушила була комісія. Коли тут злий, аж дикий голос:

      – Люди добрі, заступіть святиню!.. Рятуйте! Рятуйте, хто в Господа Бога вірує!..

      Гиря підштовхнув Ларивона. Глухонімий вийшов, нахиливши голову, навперейми комісії. Вишкірив зуби. Грізно мугикнув. Раптом одним рухом вирвав у Копистки церковні речі, плечем одкинув Смика і ще когось. Од черевного дикого його ревіння шугнули, розступились усі. Причинивши браму, поклав десь речі, вийшов, зачинив браму і став перед нею, темний, грізний, ошкірений. Кинулись до його Смик, Копистка:

      – Оддай, Ларивоне!

      – Чуєш, ти?.. Оддай, братко!..

      Ларивон замахнувся дрючком – засвистіло в повітрі. Мусили одійти.

      Гиря. Не займайте його, не займайте! Це ж Бог його з неба врозумив і силою своєю осіяв!.. (До всіх.) Чудо явив!..

      Смик. Знаємо, хто врозумив!..

      Копистка. Врозумили його тут, на землі! (До Ларивона.) Ех ти ж, темниця, темниця, братко! Кого ти послухав, подумай!..

      Годований. Хіба можна йому людське слово почути чи чоловіка послухати, коли він од роду глухий і німий,