Маклена Граса (збірник). Микола Куліш

мовчить?

      – Ані слова. Мовчить та ще гірше пухне.

      – Кумедія, хи-хи-хи…

      – Отож, кажу, чи чужого хліба об’ївся, кхи-кхи-кхи…

      Приспівували:

      – Радуйся, невєсто неневєстная!

      – Собак їдять.

      – Так їм!

      – Котів.

      – Отак їм!

      – Радуйся, невєсто неневєстная!

      Задзвонив годинник.

      Хтось (почислив). Раз, два, три… сім, вісім.

2

      Гиря вийшов із другої хати:

      – Кінчайте, сестриці, бо вже ніч.

      Всі (загомоніли). А пора!

      – Авжеж, пора!

      Стали розходитись.

      – Спасибі, сестриці, за акафіста!

      – І вам (до Гирі), Гнате Архиповичу! За просвіщеніє…

      У сінях.

      – А сніг! А мете!

      Розійшлися. Монашки – як тіні. Тихо погасили свічечки, безгучно вийшли в другу хату. Гиря підійшов до глухонімого, на кивах, на мигах показав йому:

      – Ну, а ти чого стоїш? Цібе на сторожу!.. Що? Ага, пайку ждеш, їсти хочеш. Дам, дам… Тільки трошки дам, щоб не спав та злий був. Краще будеш стерегти… (Причинив двері в чуланчик, гукнув.) Лизю! Уріж там Ларивонові скибку хліба. Чуєш?

3

      Увійшла Лизя у шовковій юпці, на високих каблуках. Гиря до неї:

      – Уріж, кажу, Ларивонові… Та що це ти моду взяла прибиратися щовечора, як на весілля? Що це за норови на тебе напали?

      Лизя. Які там норови? Ще що видумайте!

      Гиря. Та ще й набілилася?

      Лизя. Пхи!.. Ще що видумайте!

      Гиря. Зараз скинь! Люди приходять акафіста слухати, а вона… Одразу чутки рознесуть, що ми барахла за хліб наміняли…

      Лизя. Та коли ж я приберуся? Вже два тижні, як той акафіст читається…

      Гиря. Тоді, як голод перестане, а тепер не смій!

      Лизя. Пхи! Як голод перестане. Ще що видумайте! Он Килька Годованого щодня прибирається.

      Гиря (повів очима). Я тобі кажу. Чуєш?

      Лизя взялася краяти хліб.

      Багато не ріж! Та не криши, чуєш?.. Дай-но сюди крихти!

      Лизя одкинула ножа.

      Та не сердься! От повечеряємо, тоді й прибирайся. Занавісь вікна й хорошись собі хоч до ранку, аби тільки ніхто не бачив…

      Лизя. Та я тільки приміряла, а ви вже й на крик.

      Гиря. Ну годі, не сердься! Бач, усього понамінював тобі.

      Лизя. Пхи! Он у Кильки Годованого барахла ще більш нашого. У неї пахощі французькі й гітара…

      Гиря. Ну нічого. От скоро я поїду в город і куплю тобі знаєш що?

      Лизя. А що?

      Гиря. Ану вгадай.

      Лизя. Пхи! Стану я ще вгадувати.

      Гиря. Дуреня ти! Грамофон тобі куплю. Кажуть, що дешево стоїть – півпуда ячменю.

      Лизя. Папашо! От аби ви купили мені духів… У такому гранчастому бутлику. Що запашні – міри нема! Ось понюхайте. (Дала йому хусточку.) Килька побризкала.

      Гиря (понюхав хусточку). Ти ба, й справді пахуще яке, немов миро церковне. Ти розпитай Годованих, де вони купували. Поїду в город і тобі куплю.

      Замугикав