Архе: Монолог, який усе ще триває. Любко Дереш

диким видихом: «ГОЙ!», і весь парк у цей момент зблиснув, як від Божого фотоспалаху, і все довкола наче скинуло з себе шкаралупу зціпеніння.

      Тіло, раніше затиснуте корчами страху, відпустило. Воно зробилося м’яким і повітряним, стало продуватися нічними вітерцями.

12

      І стала вона блаженною. І було їй лагідно й легко, як після пологів, і захотілося не плакати, але й не сміятися, а чогось одночасного й переповнюючого. І вона віддалася цьому переповненню.

13

      Тепер у натовпі її зраджував хіба той легкий шарм рукокрилих: сколочене волосся, гарпунні постріли очей, відстовбурчені вуха і закушуючі губу зуби. Ця худенька істота просвічувала, мов крильце кажана проти сонця, а рухалася швидко-швидко, мов кажанячий пульс. Вона стала незрозумілим чимось, схожим на напівпрозорий корінець іскор. Безгучним салютом завбільшки з дитячий силует. Істотою, про котру кажуть: ТОЩО.

14

      Свідомість плавно в’їхала в тепер. Терезка покліпала очима, розтерла лице. Сонце вже сховалося за сусіднім будинком. Ні сіло ні впало Терезка вирішила піти завтра на крапку. Піти і прикупити собі трохи «плазми».

      Ледь тепле мате пахло хлібом. Терезка надпила трохи, злізла з ліжка й зазирнула до гаманця. Приклавши пальця до вуст, щось порахувала й подивилася за вікно.

      І сіла малювати далі. Малювала моржа.

      Терезка зустрічає Антона

1

      Снідала Температура абияк.

      На кухні о дев’ятій ранку було ще тінисто й холодно. Терезка увімкнула Радіоколгоспник, по чому завмерла над чайником, чекаючи, поки закипить вода. Спостерігаючи за її спокійними бровами й розгладженим чолом, навряд чи хтось би запідозрив, як за лобовою кісткою шалено впучуються гіперсфери, потріскують фрактали, самозаковтуються пляшки Кляйна… І правильно зробив би: з самого ранку в голові стояла відмінна погода – ніяких бубликів.

      Тиша.

      Судячи по клаптеві, що виднівсь у вікні, небо мусило бути чистим. Унизу, вздовж холодних дерев, повз пісочницю та турнікет, молода мама вела двох дітей у дитсадок. Для неї це, далебі, добрий знак.

      Від тінистої прохолоди хотілося розсипати мармуром сталеві кульки. Терезка висунулася з вікна й, проводячи поглядом щасливу маму, допивала чай.

      Набрала в рот води, закинула на плечі сумку, вхопила пальцями ніг по шльопанцю й пошльопала геть.

2

      Найпопулярнішим місцем на піку нафтизинового буму вважався Високий замок і ділянка довкола. Сквер навпроти Академії друкарства належав якраз до таких. Опустілі археманівські території ще зберігали позитивну ілюмінацію, залишену натовпами видців, і на цих прогрітих порожнинах вилежувалась різна шваль. У серпні тут збиралася зграйка захіпованих невихованих жумчок-малоліток, косметизованих і наглючих. Жумчки вдягалися так, наче хотіли за останні дні канікул відтрахати цілий світ. Лукаві, пропірсинговані уздовж і впоперек нéдорослі стріляли в перехожих цигарки і реготали за їх спинами так, що мурашки по шкірі.

      «Р-р-р-р-р-р-р», – подумала Терезка.