Крістіна. Стівен Кінг

дітей.

      – Ану пішли в дім! – гаркнув він. – Чого це ви повилазили? Хочете, щоб я вам надавав лясь-лясь-ой-ой-ой?

      «Господи, до чого ж звуконаслідувальна сімейка, – подумав я. – Будь ласка, не давайте їм лясь-лясь-ой-ой-ой, татусю, бо вони нароблять собі бяки-каки в штанці».

      Малеча побігла до матері, покинувши свої триколісники на газоні.

      – П’ять хвилин, – повторив Ральф, злостиво нас оглядаючи. Пізніше того вечора, коли перехилятиме чарку з мужиками, він зможе розказати їм, який він був молодець – дав чосу поколінню наркотиків і сексу. «Так, пацани, я сказав їм, щоб забирали той сраний брухт з-під мого будинку, поки я їм лясь-лясь-ой-ой-ой не зробив. І повірте, вони драпали так, наче в них підошви горіли й от-от мала зайнятися срака». І закурить «Лакі». Або «Кемел».

      Ми поставили домкрат Арні під бампер. Та не встиг Арні підняти й опустити важіль більш ніж три рази, як домкрат переломився навпіл. Він порохняво крекнув, і вгору піднялася хмарка іржі. Арні подивився на мене, і його очі знову були невпевнені й перелякані.

      – Не страшно, – сказав я. – Візьмемо мій.

      На той час уже посутеніло, і насувалася темрява. Серце в мене досі билося надто швидко, а в роті було кисло від сутички з великим цабе з Бейсін-драйв, 119.

      – Деннісе, вибач мені, – тихо мовив Арні. – Більше я тебе в таке не втягуватиму.

      – Та забудь. Давай міняти колесо.

      Ми підняли «плімут» моїм домкратом (кілька жахливих секунд я думав, що задній бампер зі скреготом гнилого металу відірветься) і зняли колесо. Поставили запаску, затягнули трохи гайки й опустили машину на асфальт. Мені аж полегшало, коли вона знову стояла на дорозі; на те, як гнилий бампер угинався під домкратом, страшно було дивитися.

      – Ну от, – сказав Арні, приплескуючи старезний погнутий диск на гайках кріплення колеса.

      Я стояв і дивився на «плімут», і зненацька те відчуття, яке я пережив у гаражі в Лебея, повернулося. Його викликав вигляд новенької шини «Фаєрстоун» зліва праворуч. На ній досі була наліпка виробника і яскраво-жовті крейдяні позначки балансування, які похапцем зробив хлопець із заправки.

      Я здригнувся – але передати словами ту раптову дивину не зміг би. Було таке відчуття, наче я побачив змію, яка от-от скине стару шкіру, що частина тієї старої шкіри вже відлущилась, а під нею відкриваються проблиски новизни.

      Ральф стояв на своєму ґанку й сердито глипав на нас. В одній руці він тримав гамбургер-сендвіч на «Диво-хлібі», з якого скрапував соус. Інша рука зімкнулася на бляшанці пива «Айрон-Сіті».

      – Скажи, красунчик? – поробурмотів я до Арні, опускаючи його поламаний домкрат у багажник «плімута».

      – Чисто тобі Роберт Гадфорд,[28] – промимрив у відповідь Арні, і це подіяло – ми обидва підхопили хихотунців, як буває, коли вирішується довга й напружена ситуація.

      Арні вкинув спущену шину в багажник, на домкрат, а потім не втримався – пирхнув і затулив рота долонями. Вигляд у нього був, як у малого, якого запопали над банкою з варенням. І варто було мені про це подумати, як я

28

Саркастичний натяк на американського актора Роберта Редфорда.