Темна синя вода. Джерело. Радій Радутний

тож рушив далі. До кафешки. В якій, сподіваюсь, вже сидів Ігор, який, також сподіваюсь, мені багато чого пояснить.

      Що ж. Принаймні перша частина моїх сподівань виправдалась. Ігор справді влаштувався за столиком біля самого краю тераси, й, завваживши мене, помахав складеною газетою.

      Ясна річ, у ній було про те, що загинуло четверо.

      – Доброго ранку! – бадьоро привітався він. – Американо?

      Я кивнув, і хлопець-офіціант теж кивнув, розвернувся, неквапно почовгав до наливайки.

      – Як справи? – запитав Ігор. – Маєте трохи втомлений вигляд. Не спалося?

      Страшенно хотілося взяти його за барки, стусонути об дерево, перехилити через бильце, мордою якомога ближче до землі, приставити люфу до потилиці, і…

      Я зітхнув. Якщо навіть це все-таки спецоперація, то він лише виконавець, й тоді всі ці речі дуже бажано проробляти не з ним.

      – Але радий бачити вас живим та здоровим, – раптом посерйознішав Ігор. – Бо, знаєте, інколи такі, як ви, й до ранку не доживають.

      – А… – дурнувато запитав я. – А що, я не один такий?

      Ігор знов посміхнувся.

      – Ясна річ, не один, – він кивнув й подивився у бік зниклого офіціанта. Ворушіння у тих краях не спостерігалося.

      – Лише тут… – він на секунду замислився, трохи скривився й уточнив. – Лише зараз… я маю на увазі, у цьому році, вас таких було четверо. До першого я не встиг. Другий посміявся, покрутив біля скроні пальцем і пішов. Я сподівався, що подзвонить наступного ранку, але замість того почитав кримінальну хроніку. Прізвища там не називають, але з контексту ясно було, про кого мова.

      – А… як?

      – Ну як, як. Так, як і було в непорушеному майбутньому – зарізали. Лише на кілька годин пізніше. Про третього розповісти? Там цікавіше.

      Я кивнув. Офіціанта не було.

      – Він мав потонути, – продовжив Ігор. – У Дніпрі, під час купання. Попередження сприйняв серйозно, пообіцяв до води й не підходити, у човні не кататись, ванни не приймати. Сказав, кілька днів подумає, заразом і перевірить, чи я не збрехав. А тим часом триматиметься від будь-якої води подалі. Навіть з Києва поїде до родичів, давно, мовляв, збирався відвідати. У Черкаси.

      – І?

      – Виявилось, що в Черкасах є такий собі готельчик «Дніпро», а що люди там консервативні та небагаті, то старенькі мотоцикли «Дніпро» теж у вжитку. Не здивуюсь, якщо там поблизу ще якимось чином був магнітофон «Дніпро» і вболівальники з однойменного футбольного клубу. Гадаю також, що якби той дядько примудрився вийти сухим того разу, то на голову йому впала б ракета «Дніпро». Побудована у місті Дніпро.

      Я гмукнув. Історія була, звісно, цікава, але цілком імовірно, що неправдива. Перевірити б… У принципі, це нескладно. Запитати в Ігоря точні дати, підняти міліційні зведення, взнати адреси, сходити, обережно розпитати когось із родичів… пара днів роботи.

      Але якщо все це правда, то ці пара днів будуть дуже небезпечними.

      – У принципі, щось схоже можна знайти у класиці, – просторікував далі Ігор, ще й каву присьорбував, наче йшлося не про дуже важливі речі.