Темна синя вода. Джерело. Радій Радутний

Читать онлайн.
Название Темна синя вода. Джерело
Автор произведения Радій Радутний
Жанр Историческая фантастика
Серия
Издательство Историческая фантастика
Год выпуска 2016
isbn 978-966-03-7635-9



Скачать книгу

напрямку.

      Початок дев’яностих остаточно витравив рештки піонерського виховання, а недовірливості потрафив, так що зараз я б навіть святому Петру не повірив, якби він люб’язно розчинив переді мною двері відомо куди. Обов’язково або гранату спершу пожбурив би, або хоча б придивився з-за рогу, якщо немає гранати.

      На щастя, цей шлях навряд чи колись переді мною розкриється. Що ж до альтернативного – то, сподіваюсь все-таки, що кожному дається по вірі його, й через певний термін на мене чекає повне й безболісне небуття.

      Хоча, звісно, й тут сумніваюся. Не довіряю на сто відсотків ані натхненним пропагандистам життя після смерті, ані так само твердим переконанцям гниття після того ж самого.

      Отож, коли Ігор рушив вперед, я прилаштувався за спиною. Готовий як до того, що все, ним сказане – щира правда, й десь у лісі заховано Машину Часу з механічним лічильником днів, місяців, років і тисячоліть, а також важелями, оздобленими слоновою кісткою; так і до інших варіантів.

      Наприклад, що Ігор розвернеться, покаже рукою на кущі й заірже дурнувато: он, мовляв, там прихована камера, я вас вітаю, з вас посміялися.

      Або на глухій безлюдній стежці з кущів вийдуть ще троє і скажуть…

      – Стоп! – сказав я несподівано сам для себе, й слід віддати належне, Ігор зупинився, як наче гальма спрацювали. Навіть черевика на землю не опустив – так і залишився стояти одноніж, ніби лелека в холодному озері.

      – Прошу? – постоявши так з секунду, Ігор таки опустив ногу й розвернувся до мене.

      – Мені треба додому, – пояснив я. – І потім ще в одне місце.

      – Навіщо? – Ігор підняв ліву брову. – Якісь справи? Чи мають вони хоч якесь значення? Ви сюди не повернетесь. Якщо комусь винні гроші – то нехай кредитор згадує вас незлим тихим словом, бо він би їх у будь-якому випадку не отримав. Якщо винні вам, то вони теж вам не знадобляться. Кохана? Для неї ви теж повинні були зникнути ще учора вранці.

      – Кішка, – пояснив я. – У мене кішка лишилася. Їй же не поясниш, коли я мав зникнути.

      Якусь мить Ігор дивився на мене з дивним виразом на обличчі – чи то як на рідкісного придурка, чи то навпаки, з повагою. Потім знизав плечима.

      – Що ж, – він знову розвернувся у бік кафешки. – Я зачекаю. Скільки вам часу потрібно?

      – Якщо все нормально – то зо три години. Якщо раптом щось піде не так…

      Ігор ще раз ворухнув лівим плечем. Подумав. Звів очі до неба, як наче порахував щось.

      – Що ж… – пробурмотів наче сам до себе, потім все-таки пояснив:

      – Вікно вмикається періодично. До наступного увімкнення чотири години, а місце появи прецесує, цебто… е-е-е… рухається. Не по прямій, а…

      – Я знаю, що таке прецесія, – мені стало трохи образливо, але Ігор вдав, що цього не помітив.

      – Чудово, – сказав він нейтральним тоном. – Отже, маємо чотири години. Посиджу десь тут. Не встигнете – дзвоніть… якщо зможете вижити.

      – Гаразд, – непривітно буркнув я (а хто зрадів би від такого напуття?) і швидким кроком рушив туди, звідки прийшов.

      Звідки