Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг

маслом і джемом з ресторанної вітрини-холодильника. Сендвіч був загорнутий у поліетиленову плівку.

      – Окей, – сказав Алберт. – Подивимось, що в нас вийде.

      7

      Дон, полишивши ресторан, підійшов до вікна:

      – Що там відбувається?

      – Ми не знаємо, – сказала Бетані. Їй вдалося видобути полум’я з чергового сірника, і вона знову курила. Коли дівчина відставила сигарету від губ, Лорел помітила, що фільтр на ній відірвано. – Вони залізли в літак; вони досі всередині літака; кінець історії.

      Дон на кілька секунд задивився надвір.

      – Там інакше. Я не знаю чому, але це так.

      – Сутеніє, – сказала Дайна. – Ось що інакше. – Голос у неї звучав доволі спокійно, але на маленькому обличчі дівчинки відбивалися самотність і страх. – Я відчуваю, як мерхне світло.

      – Вона має рацію, – погодилась Лорел. – День протривав усього лиш якихось дві чи три години, і ось уже знову настає темрява.

      – Знаєте, я не перестаю думати, що все це сон, – промовив Дон. – Я не перестаю думати, що це найгірший кошмар з усіх, які мені бодай колись снилися, і скоро я прокинуся.

      Лорел кивнула:

      – Як там містер Тумі?

      Дон розсміявся, хоча й невесело:

      – Ви не повірите.

      – Не повіримо в що? – запитала Бетані.

      – Він заснув.

      8

      Звісно ж, Креґ Тумі не спав. Люди, які засинають у критичні моменти, як той хлоп, якому було загадано чатувати, поки Ісус молиться в Гетсиманському саду, беззаперечно не належать до ВЕЛИКОГО ПЛАНУ.

      Він обережно стежив, подалі від лиха, заплющеними майже цілком очима за двома чоловіками, бажаючи, щоб один з них або й обидва пішли геть. Зрештою той, що в червоній сорочці, таки пішов. Ворік, цей лисий чоловік з великими фальшивими зубами, підійшов до Креґа і нахилився. Креґ так і тримав очі заплющеними.

      – Агов, – промовив Ворік. – Агов, ви спите?

      Креґ лежав нерухомо, очі заплющені, дихання рівномірне. Він подумав, чи не почати йому ще й хропти стиха, та потім вирішив, що не варто.

      Ворік тицьнув його в бік.

      Креґ продовжував тримати очі заплющеними і рівномірно дихати.

      Лисий випростався, переступив через нього і вирушив до дверей ресторану подивитись на інших. Креґ розчахнув повіки й переконався, що Ворік стоїть до нього спиною. Потім він дуже тихо, дуже обережно почав совати руками вгору і вниз всередині туго зав’язаної вісімкою мотузки. Скатеркова мотузка зразу ж почала слабшати.

      Він ворушив зап’ястками короткими посмиками, назираючи спину Воріка, готовий припинити рухи і заплющити знову очі, щойно Ворік подасть ознаки, що збирається обернутися. Він прагнув, щоби Ворік не обертався. Він хотів звільнитися раніше, ніж ті мудаки повернуться з літака. Особливо той мудак англієць, який боляче накрутив йому носа, а потім, коли він лежав, дав йому копняка. Цей англійський мудак зв’язав його доволі добре; слава Богу, це всього лише скатертина, а не якась нейлонова линва. Тоді б йому не пощастило, але один вузол уже послабшав і тепер Креґ почав