Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг

не ухилилася від спуску сковзанкою – Бетані, – мала найглибше переляканий вигляд. Але всі вони чули в тому звуку однакове.

      Лихо.

      Щось лихе наближається. Поспішаючи.

      До нього обернувся Нік:

      – Що ви про це думаєте, Браяне? Є якісь ідеї?

      – Ні, – відповів Браян. – Жодної, бодай крихітної. Усе, що я знаю, – це єдиний звук у цьому місті.

      – Воно поки ще не в місті, – зауважив Дон, – але, думаю, буде. Хотілося б мені знати, скільки це забере часу.

      Вони знову затихли, прислухаючись до рівномірного потріскування з шипінням на сході. І Браян подумав: «Здається, я майже впізнаю цей звук. Не пластівці в молоці, не атмосферні розряди в радіоефірі, але… що? От якби цей звук не був таким ледь чутним…»

      Але йому розхотілося його впізнавати. Він раптом це усвідомив, і то дуже сильно. Він зовсім не хотів його знати. Цей звук до глибини кісток заповнив його огидою.

      – Ми мусимо забиратися звідси! – оголосила Бетані. Голосом гучним і тремтячим.

      Алберт обняв її за талію, і вона вчепилася в його руку обома своїми. Вчепилася з панічною силою.

      – Ми мусимо забиратися звідси просто зараз же!

      – Так, – промовив Боб Дженкінс. – Вона права. Цей звук… Я не знаю, що воно таке, але воно жахливе. Ми мусимо забратися звідси.

      Всі дивилися на Браяна, і він подумав: «Схоже, я знову капітан. Проте, ненадовго».

      Бо вони не розуміли. Навіть Дженкінс не зрозумів, якими б стрункими не були його попередні висновки, що їм нікуди тікати. Що б не утворювало того звуку, воно рухалося своїм шляхом, і це не мало значення, бо всі вони так і залишатимуться тут, коли воно з’явиться. Звідси не було виходу. Він зрозумів, чому так, якщо навіть цього не розуміє ніхто інший… і Браян Інґал раптом збагнув, як мусить почуватися тварина, що потрапила в пастку і чує рівномірне гупання кроків мисливця, який наближається.

      Розділ 6

У скруті. Сірники Бетані. Попереду двобічний рух. Експеримент Алберта. Западає ніч. Темрява і ніж.

      1

      Браян обернувся подивитися на письменника:

      – Ви кажете, ми мусимо забиратися звідси, так?

      – Так. Я вважаю, ми мусимо зробити це якомога швидше…

      – А куди ви пропонуєте нам вирушити? Атлантик-Сіті? Маямі-Біч? Клаб-Мед?[155]

      – Ви припускаєте, капітане Інґал, що нема такого місця, куди нам варто податися? Я думаю – я маю надію, – ви помиляєтеся щодо цього. У мене є певна ідея.

      – Яка саме?

      – Хвилиночку. Спершу дайте мені відповідь на одне питання. Ви зможете дозаправити літак? Ви зможете це зробити попри те, що тут немає електрики?

      – Думаю, що зможу, так. Скажімо, за допомогою кількох міцних чоловіків зможу. І що тоді?

      – Тоді ми знову злетимо, – сказав Боб.

      Крихітні бісеринки поту виступили на його карбованому глибокими зморшками обличчі. Вони були схожими на краплі прозорої олії.

      – Цей звук – цей хрускіт – надходить зі сходу. Та проріха в часі трапилася за кілька тисяч миль на

155

Браян глузує, називаючи тільки курортно-розважальні місцини; «Club Med» («Club Méditerranée») – заснована 1950 р. французька корпорація, що володіє мережею курортних містечок по всьому світу; найближчі до США розташовуються в Мексиці та на островах Карибського моря.