Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг

тисяч.

      Бетані дістала сигарети і простягнула пачку Бобу. Він похитав головою. Дівчина встромила сигарету собі до рота, витягла сірники, креснула одним. Той не загорівся.

      – Йой-ой! – гукнула вона.

      Озирнувся Алберт. Вона кресала сірником знову… і знову… і знову. Нічого не виходило. Вона подивилася на хлопця, злякана.

      – Агов, – озався Алберт. – Дозволь-но мені.

      Він узяв у неї сірники, відірвав з книжечки інший і креснув ним по смужці на обкладинці. Нічого не вийшло.

      – Що б це не було, але, здається, воно заразне, – зауважив Руді Ворік.

      Бетані залилася слізьми, і Боб запропонував їй хустинку.

      – Зачекайте хвильку, – сказав Алберт і знову креснув сірником. Цього разу той загорівся… але полум’я було низеньким, мерехтливим, небадьорим. Він підніс той тремтливий вогник до сигарети Бетані, і в пам’яті йому раптом зринув один яскравий образ: дорожній вказівник, який він щодня минав, їздячи останні три роки на своєму десятишвидкісному велосипеді до Пасаденської середньої школи.

      «УВАГА: – було написано на тому знаку. – ПОПЕРЕДУ ДВОБІЧНИЙ РУХ».

      «До чого, збіса, тут це?»

      Він цього не розумів… поки що, принаймні. Натомість йому стало цілком ясно, що якась ідея бажає виїхати нагору, але, поки що, принаймні, в неї заїло перемикач передач.

      Алберт, струснувши, погасив сірника. Вистачило лише легенького поруху.

      Бетані затягнулася сигаретою і скривилася:

      – Срака! Вона на смак, наче якийсь «Карлтон»[159] чи щось таке.

      – Подуй мені димом в обличчя, – попросив Алберт.

      – Що?

      – Те, що чула. Подуй мені димом в обличчя.

      Вона зробила, як він просив, і Алберт принюхався до диму. Колишній його солодкавий аромат тепер був приглушеним.

      «Що б це не було, але, здається, воно заразне».

УВАГА: ПОПЕРЕДУ ДВОБІЧНИЙ РУХ

      – Я йду назад до ресторану, – промовив Нік. Вигляд у нього був пригнічений. – Той Кассій ниций і слизький.[160] Не подобається мені залишати наодинці з ним наших пань занадто довго.

      Браян вирушив слідом, а за ним потягнулися й інші. Браян подумав, що є щось трохи кумедне в цих їхніх перетіканнях – вони поводяться наче корови, які відчувають у повітрі грозу.

      – Ходімо, – сказала Бетані. – Пішли вже.

      Вона викинула недокурену сигарету в попільницю і витерла собі очі хусточкою Боба. Потім взяла Алберта за руку.

      Вони вже були на півдорозі через чекальну залу, і Алберт дивився в спину червоній сорочці містера Ґефні, коли те саме вразило його знову – потужніше цього разу:

ПОПЕРЕДУ ДВОБІЧНИЙ РУХ

      – Зачекайте хвилинку! – гукнув Алберт. Зненацька він обхопив Бетані рукою за талію, підсмикнув дівчину до себе, втопився обличчям в улоговинку на її горлі й глибоко вдихнув.

      – О, Боже! Ми з тобою ледве знайомі! – скрикнула Бетані. А тоді безпорадно захихотіла й обійняла Алберта за шию.

      Алберт – той хлопець, чия природня сором’язливість зазвичай зникала тільки

159

«Carlton» – ультралегкі сигарети з найнижчим рівнем нікотину й смоли.

160

Нік дещо змінено цитує фразу Цезаря з трагедії Шекспіра «Юлій Цезар»: «Той Кассій має ниций і голодний вигляд».