Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг

Алберт. – Як ми дістанемося назад на борт? Поліземо вгору по сковзанці?

      – Нема необхідності, – відповів Браян і показав рукою. В дальнім кінці перону № 2 стояв колісний трап. Вони вирушили до нього, їхні підошви мляво постукували по бетону.

      – Ви ж розумієте, що це малоймовірно, чи не так, Алберте? – спитав дорогою Браян.

      – Так, але…

      – Малоймовірні здогадки кращі за відсутність здогадок взагалі, – закінчив за нього Нік.

      – Я просто не хочу, щоб він почувався занадто розчарованим, якщо це виявиться безуспішним.

      – Не хвилюйтеся, – делікатно промовив Боб. – Мого розчарування вистачать на нас усіх. В ідеї цього хлопця є добротний, логічний сенс. Ми мусимо її перевірити… хоча, Алберте, ви ж усвідомлюєте, що можуть існувати чинники, яких ми ще не виявили, чи не так?

      – Так.

      Вони підійшли до мобільного трапа, і Браян підбив ногою гальмівні сішки при його коліщатах. Нік зайняв позицію при держаку, що стирчав з лівого боку перил, а Браян вхопився за той, що був справа.

      – Я сподіваюся, цей трап ще здатен котитися, – мовив Браян.

      – Мусить, – відгукнувся Боб Дженкінс. – Деякі – напевне, більшість – простих фізичних і хімічних компонентів життя, здається, залишаються дієвими; наші організми спроможні переробляти повітря, двері відчиняються й зачиняються.

      – Не забуваймо про гравітацію, – докинув Алберт. – Земля все ще притягує.

      – Давайте покинемо балачки і просто спробуємо, – сказав Нік.

      Трап покотився легко. Двоє чоловіків повели його по бетону в бік «767-го», Алберт і Боб пішли слідом за ними. Якесь з коліщат ритмічно попискувало. Єдиним іншим звуком було оте негучне, постійне хрусь-хрум-хрусь звідкілясь з-за східного обрію.

      – Подивіться на нього, – промовив Алберт, коли вони наблизилися до «767-го». – Просто подивіться. Хіба ви не бачите? Хіба ви не бачите, наскільки більше в ньому наявності, ніж у будь-чому іншому тут?

      На це питання не потрібно було відповідати, ніхто й не відповів. Усім це було видно. І знехотя, майже проти власної волі, Браян почав думати, що цей хлопець може мати певну рацію.

      Вони приставили трап до літака під кутом, між евакуаційною сковзанкою і фюзеляжем, горішня сходинка трапа опинилася на відстані лише одного довгого кроку від відчиненого люка.

      – Я йду першим, – сказав Браян. – Після того, як я затягну назад сковзанку, Ніку, ви з Албертом перекотите трап на кращу позицію.

      – Слухаюсь, капітане, – відгукнувся Нік і вправно відсалютував, торкнувшись кісточками стиснутих вказівного і середнього пальців свого чола.

      Браян пирхнув: «помічник аташе». А потім стрімко збіг вгору по трапу. За кілька хвилин, скориставшись її витяжними стропами, він затягнув евакуаційну сковзанку назад досередини. А потім, вихилившись з дверей, спостерігав, як Алберт з Ніком, обережно маневруючи, підкочують трап у таку позицію, щоб його горішня сходинка опинилася прямо під передніми дверима «767-го».

      5

      Тепер бейбісітерами біля