Повія. Панас Мирний

гукнув він, засовавшись на місці. – Покинь!

      Колісник підняв жінок аж під стелю, звів докупи і зразу опустив на землю. Воно б, може, тим і скінчилося, коли б Колісникова кума незнарошне не збила з Загнибідиної куми очіпка.

      – За що ти, сучко, збила з мене очіпок? – скрикнула та, упинаючись у патли гнилозубого жінці. Другий очіпок полетів додолу. Колісникова кума, не довго думавши, мазнула крамариху з усього маху по щоці рукою, аж виляски пішли!

      – Так ти ще й битись! – скрикнула крамариха, кидаючись на недавню свою товаришку.

      – Що це ви! Господь з вами! – сказав Колісник, становлячись між ними.

      – Матері твоїй трясця! Як сама розтрибуха, то, думаєш, і всі такі! – кричала одна.

      – Ти сама розтрибуха! Ти! Тьфу на тебе! – одказала друга, плюючи на свою супротивницю.

      – Бач! Це ти, Костянтине, наробив! – скрикнув Загнибіда, ударивши кулаком по столу, аж пляшки забряжчали. Колісника не так той гук, як стук уразив.

      – А по какой-такой причині я? – беручись у боки, спитався Колісник.

      – Ти!.. ти!.. Ти всьому виною! – гукав Загнибіда, мотаючи п’яною головою.

      – Та годі вам… Петре! – мовила жалібно Загнибідиха.

      – Він! – гукнув знову Загнибіда. – Він всьому виною! Куди він не встряне – добра немає!

      – Що ж я, по-твоєму: чортяка, виродок який? Га?

      – Виродок! Виродок! – ледве повертаючи язик у роті, мовив Загнибіда.

      – Трясця тобі в пуп! – гукнув, червоніючи, як буряк, Колісник.

      Загнибіда, похитуючись, підвівся. Очі в нього, як гострі ножі, блищали.

      – Так це ти до мене прийшов бучу збивати?.. Вон з моєї хати, щоб і твій дух поганий не воняв! – крикнув несамовито Загнибіда.

      Колісник прикро подивився йому у вічі.

      – І-і, хазяїн паршивий! – призро мовив і, сплюнувши, почав шукати шапки.

      – Брешеш! – скрикнув Загнибіда. – У мене чесні люди бувають, благородні; один ти з усіх єхида вирискався.

      – Який же я єхида? Ану, скажи… – підступаючи, допитувався Колісник.

      – Який? Ось який. Ти пам’ятаєш наш уговір за рибу перед Різдвом?

      – Ну, пам’ятаю… То що?

      – Що ж ти – узяв її у мене? Узяв?.. О-о-о, єхидо! Аби підвести чоловіка, аби шкоди другому наробити!.. Та ще й смієшся…

      – То ти он про що?! Та й дурний же ти, а ще писарем був. Це, брат, комерція зоветься, щоб ти знав: не ти накриєш – тебе підведуть.

      – В усьому ти такий! – гука Загнибіда.

      – А ти кращий.

      – Що ж я?

      – Що? А розписки якi там писали? Га?

      – Якi розписки?

      – Не знаєм? Забув? А хазяїном зовешся. Крамарюєш на тисячi, а на п’ять рублiв бiдної дiвчини полестився!

      – Що це ти патякаєш?

      – Що? Он кого спитай, що. Он! – указуючи на Христю, мовив Колiсник. – Вас за се у тюрму посадити слiд. Пiвроку служби чужої закортiло? Знаємо ми, нащо ся служба, догадуємося… У-у, хазяїн! Нога моя не буде пiсля сього у твоїй хатi! – скрикнув Колiсник, сплюнувши,