Крадійка книжок. Маркус Зусак

що спонукало її вибухнути такими емоціями?

      Якщо коротко, то відповідь на це запитання переходить від Небесної вулиці до фюрера , тоді до недосяжного місця перебування її мами і повертається назад.

      Як і більшість нещасть, це почалося з гаданого щастя.

      Радість від цигарок

      Під кінець 1939 року Лізель уже непогано призвичаїлася до життя в Молькінґу. У неї досі траплялися нічні кошмари за участі братика, і вона сумувала за мамою, але тепер її було кому втішити.

      Вона любила тата, Ганса Губерманна, і навіть прийомну маму, хоча та й розсипалася прокльонами і лайливими словами. Вона любила й ненавиділа свого найкращого друга, Руді Штайнера, і це було нормально. А ще вона любила те, що, попри невдачу під час перевірки знань, вміння читати і писати, без сумніву, покращувались і невдовзі вона досягне якогось пристойного рівня. Усе це викликало бодай трішки задоволення і скоро нагромадиться такою купою, що на горизонті завидніє щось на кшталт щастя .

КЛЮЧІ ДО ЩАСТЯ1. Дочитаний «Посібник гробаря».2. Порятунок від гніву сестри Марії.3. Отримання двох книжок на Різдво.

      17 грудня.

      Вона добре запам’ятала дату, адже це було якраз за тиждень до Різдва.

      Як уже звиклося, кошмар обірвав її сон і Ганс Губерманн привів її до тями. Його рука вчепилася в її спітнілу піжаму.

      – Потяг? – прошепотів він.

      Лізель підтвердила.

      – Потяг.

      Вона ковтала повітря, доки не заспокоїлася, а тоді почала читати одинадцятий розділ «Посібника гробаря» . Минула третя ночі, коли вони закінчили, і їм залишився тільки останній розділ – «Повага до кладовища» . Тато – його сріблясті очі підпухли від утоми, а обличчя затопила борода – закрив книжку, сподіваючись отримати залишки сну. Але йому нічого не дісталося.

      Заледве чи пройшла хвилина, відколи погасили світло, а Лізель уже заговорила до нього у темряві:

      – Тату, ти не спиш?

      Він видав тільки звук, якийсь гортанний:

      – Ja.[21]

      Вона піднялася на лікті.

      – Може, дочитаємо книжку, будь ласка?

      Довге зітхання, скрипуче дряпання нігтями по щетині, і світло увімкнулося. Тато розгорнув книжку і почав читати:

      – Розділ дванадцятий. «Повага до кладовища».

      Вони читали до самого світанку, обводячи і виписуючи слова, яких дівчинка не розуміла, і перегортали сторінки, доки до кімнати не пробилося сонячне проміння. Декілька разів тато майже засинав, поступаючись перед сверблячим відчуттям утоми в очах і знесиленим киванням власної голови. Лізель щоразу ловила його на гарячому, проте в неї не було ані безкорисливості, щоб дозволити йому заснути, ані зухвалості, щоб на нього образитися. Вона була дівчинкою, якій іще треба здолати гору.

      Врешті- решт, коли темрява за вікном дала тріщину, вони дочитали книжку. Останній абзац звучав так:

      Ми, від імені Баварської асоціації кладовищ, сподіваємося, що змогли розважити вас і ознайомити з роботою,

21

Так (нім.).