Крадійка книжок. Маркус Зусак

ж, вона не могла. Коли тато попросив показати слова, які вона може прочитати, таких виявилося лише три – три основні німецькі займенники. А на всій сторінці було зо дві сотні слів.

      «Це може бути важче, ніж я думав».

      Дівчинка спіймала його на цій думці, лише на мить.

      Ганс випростався, підвівся з ліжка і вийшов.

      Повернувшись, він сказав:

      – Знаєш, у мене є краща ідея. – У руці він тримав грубого малярського олівця і купку наждачного паперу. – Почнемо від самого початку.

      У Лізель не було причин не погодитися.

      У лівому куті зворотного боку наждачного аркуша він намалював маленький квадрат і написав усередині велику літеру А. У протилежному куті притулилася маленька а.

      – А , – сказала Лізель.

      – Яке ти знаєш слово на букву А ?

      – Apfel , – усміхнулась Лізель.

      Тато написав слово великими літерами, а під ним намалював кривобоке яблуко. Він був малярем, не художником. Домалювавши яблуко, він зміряв його поглядом і сказав:

      – А тепер наступна .

      Вони проходили абетку, і очі дівчинки все більше круглішали. Вона вивчала її в школі, у початковому класі, та цього разу все було набагато краще. Тут була лише вона, і вона не почувалася переростком. Їй подобалося спостерігати, як татова рука виводить слова і повільно малює простенькі ілюстрації.

      – Ну ж бо, Лізель, – сказав тато, коли в неї виникли труднощі зі словами. – Що починається на літеру S ? Це ж так просто. Ти мене розчаровуєш.

      Вона не могла пригадати жодного слова.

      – Ну ж бо! – Його голос жартував з нею. – Подумай про маму.

      Аж раптом слово тріснуло її по обличчю, ніби хтось дав ляпаса. Мимовільна усмішка.

      – SAUMENSCH! – прокричала Лізель, а тато вибухнув сміхом і одразу ж стих.

      – Ш-ш-ш-ш, не треба так шуміти. – Та він знову розсміявся, а тоді написав слово, доповнивши його малюнком.

ТИПОВА ІЛЮСТРАЦІЯ ГАНСА ГУБЕРМАННА

      – Тату! – прошепотіла дівчинка. – У мене немає очей!

      Ганс погладив її по голові. Вона втрапила у його пастку.

      – З такою усмішкою, як у тебе, – сказав він, – не потрібні очі. – Він обійняв її і знову подивився на малюнок, його обличчя – тепле срібло. – А тепер літера Т.

      Коли вони завершили з алфавітом, а потім переглянули його ще з десяток разів, тато схилився до Лізель і промовив:

      – На сьогодні досить.

      – А може, ще декілька слів?

      Але тато стояв на своєму.

      – Досить. Коли ти прокинешся, я зіграю тобі на акордеоні.

      – Дякую, тату.

      – Добраніч. – Тихенький, коротенький смішок. – Добраніч, Saumensch .

      – Добраніч, тату.

      Він вимкнув світло, повернувся і сів у крісло. У темряві Лізель не заплющувала очей. Вона дивилася на слова.

      Запах дружби

      Навчання тривало.

      Декілька наступних тижнів, а потім і влітку, опівнічні уроки починалися одразу після чергового нічного кошмару. За той час