Крадійка книжок. Маркус Зусак

перед моєю мамою.

      Руді здвигнув плечима:

      – Принаймні я спробував.

      Усередині січня школа вирішила звернути увагу на написання листів. Коли учні ознайомилися з основами, кожен з них отримав завдання написати два листи – другові і якомусь учневі з іншого класу.

      Лізель отримала від Руді ось такого листа:

      Люба Saumensch,

      ти досі така ж бездарна у футболі, як під час нашої минулої гри? Сподіваюсь на це. Бо тоді я зможу знову обігнати тебе, як Джессі Овенс на Олімпіаді…

      Сестра Марія прочитала його і дуже люб’язно запитала Руді:

ПРОПОЗИЦІЯ СЕСТРИ МАРІЇ«Маєте бажання відвідати коридор, пане Штайнер?»

      Думаю, ви здогадалися, що відповідь Руді була негативною, а листа пошматували, тож він почав нового. Другий лист був адресований дівчинці на ім’я Лізель, і цікавився він її захопленнями.

      Уже вдома, коли Лізель взялася за листа, якого їм задали на домашнє завдання, дівчинка вирішила, що писати його Руді чи ще якомусь Saukerl’ ю геть безглуздо. Який у цьому сенс? Пишучи в підвалі, вона звернулася до тата, який знову перефарбовував стіну.

      Він обернувся разом з випарами від фарби.

      – Was wuistz?[24] – Це була найгрубіша форма німецької, яку тільки можна вжити, але сказано це було з виразом цілковитої насолоди. – Ну, що там?

      – Можна мені написати листа до мами?

      Пауза.

      – І чому б це тобі захотілося писати до неї? Тобі ж і так доводиться щодня її терпіти. – Тато показав їй Schmunzeln[25] – лукаво усміхнувся. – Невже тобі й цього мало?

      – Не до тої мами, – вона важко ковтнула.

      – А. – Тато повернувся до стіни і продовжив фарбувати стіну. – Ну, думаю, можеш. Надішлеш їх цій, як там її, – тій жінці, що привезла тебе до нас і декілька разів відвідувала, – з управління опіки.

      – Пані Гайнріх.

      – Точно. Надішлеш листа їй. Можливо, вона зможе переслати його твоїй мамі. – Це прозвучало якось непереконливо, ніби він чогось їй не договорював. Під час своїх візитів пані Гайнріх теж майже не згадувала про її маму.

      Замість того щоб спитати в тата, у чому річ, Лізель одразу взялася писати листа, не звертаючи уваги на погані передчуття, які не забарилися поселитися в її серці. Вона витратила три години і шість чернеток, доки написала правильного листа, у якому розповідала мамі про Молькінґ, тата з його акордеоном, дивні, але справедливі погляди Руді Штайнера і подвиги Рози Губерманн. Вона також написала, що дуже пишається тим, що навчилася читати і трохи писати. Наступного дня, разом з маркою, яку вона знайшла в кухонній шухляді, дівчинка віднесла його до пані Діллер. І стала чекати.

      Тієї ночі, коли вона написала листа, Лізель підслухала розмову Ганса і Рози.

      – Навіщо вона пише до мами? – запитала Роза. Її голос був навдивовижу спокійним і турботливим. Як ви можете собі уявити, це дуже схвилювало дівчинку. Як на Лізель, то краще б вони сварилися. Дорослі, що перешіптуються, – не вельми заспокійливо.

      – Вона запитала, –

24

Щось на кшталт «чого тобі», тільки в грубій формі (нім.).

25

Посмішка (нім.).