Психологія впливу. Роберт Б. Чалдині

плани втеч швидко розкривали, тож будь-які спроби завжди були безуспішними. «Коли траплялася втеча, – писав психолог Едгар Шайн, головний американський дослідник китайської програми ідеологічного обробляння в Кореї, – китайці зазвичай швидко ловили втікача, пропонуючи мішок рису тому, хто його видасть». Фактично майже всіх американських військовополонених, що побували в китайських таборах, вважають такими, що співпрацювали в тій чи іншій формі з ворогом [26].

      Як показало дослідження програми таборів для військовополонених, китайці широко використовували тиск зобов’язань і прагнення послідовності з метою домогтися покірності з боку в’язнів. Звичайно, головним завданням китайців було змусити американців співпрацювати в будь-якій формі. Цих ув’язнених натренували не повідомляти ворогові нічого, крім імені, звання і порядкового номера. Якщо виключити фізичну розправу, то як могли китайці добути в цих людей військову інформацію, перетворити їх на союзників, змусити публічно засуджувати свою країну? Китайці вирішили дотримувати мудрого правила: «Починай з малого й тисни поступово».

      Полонених часто просили робити антиамериканські та прокомуністичні заяви в настільки м’якій формі, що ці заяви здавалися несуттєвими («Сполучені Штати недосконалі», «У соціалістичних країнах немає безробіття»). Однак, підкоряючись цим мінімальним вимогам, полонені американські солдати підштовхували самих себе до виконання більш суттєвих вимог. Людину, яка тільки-но погодилася з тим, що Сполучені Штати недосконалі, можна запитати, чому, на її думку, це так. Після цього її можна попросити скласти список «проблем американського суспільства» і підписатися під ним. Потім її можна попросити ознайомити з цим списком інших полонених. Пізніше цій людині можна запропонувати написати нарис з цієї теми.

      Китайці потім могли використовувати ім’я і нарис такого солдата в антиамериканських радіопрограмах, які транслювали не тільки на весь табір, але й на інші табори для військовополонених у Північній Кореї, а також на захоплені американцями південнокорейські території. Несподівано ні в чому не винний солдат виявлявся «колабораціоністом», що допомагає ворогові. Знаючи, що написала той злощасний нарис без особливого примусу, людина змінювала уявлення про самого себе, щоб відповідати ярлику «колабораціоніст», наслідком чого ставала тісніша співпраця з ворогом. Таким чином, як пише лікар Шайн, «більшість солдатів співпрацювала з противником в той чи інший час, роблячи вчинки, які здавалися самим солдатам тривіальними, але які китайці спритно обертали на власну вигоду… Китайцям це особливо добре вдавалося, коли в ході допиту вони домагалися різного роду зізнань» [27].

      Якщо вже китайці знають про приховану силу цього підходу, то не дивно, що й інші групи людей, зацікавлені в одержанні згоди, обізнані з ним. Багато ділових організацій також регулярно застосовують цей підхід.

      Стратегія

26

Важливо зазначити, що співпраця з ворогом не завжди навмисна та усвідомлена. Американські слідчі визначають співпрацю як «поведінку будь-якого роду, яка допомагає ворогові», тому вона може охоплювати різнопланові дії, наприклад: підписання мирних петицій, виконання доручень, виголошення радіозвернень, згоду на особливі привілеї, неправдиві свідчення щодо інших ув’язнених або розголошення військової інформації.

27

Див. статтю Шайна (Schein) «Китайська виховна програма для військовополонених: дослідження спроб промивання мізків» (1956).