Інстинкт убивці. Карін Слотер

з рідною дочкою. – Матері довелося вколоти заспокійливе. Завтра вранці я до неї навідаюся.

      – Ми знаємо, чи Александер зґвалтували?

      – Піт поки не може сказати напевно. Синці свідчитимуть, що відповідь ствердна, а ще в неї сперма у вагіні, але також вона на трусиках.

      – Тобто після злягання вона встала й надягла білизну. Побачимо, чи сперма належить нашій другій жертві, якщо так ми можемо назвати труп номер два, який маємо на цей момент. – Замислившись, Аманда притисла вказівний палець до губи. – А що в нас із матір’ю? Істерика, заспокоєння. Усе доволі драматично, та дуже зручно: вона поза підозрою.

      – Я думаю, вона щиро налякана тим, що сталося, і боїться, що її заарештують за холоднокровне вбивство.

      Аманда глянула на темну загуслу калюжу на тому місці, де був труп.

      – А по-моєму, хороший аргумент захисту. Та повернімося до батька. Може, він розбещував дочку.

      Зненацька Вілл відчув, як тіло вкривається холодним потом.

      – Він би на таке не пішов.

      Аманда уважно подивилася на нього.

      – Ти вже раніше був знайомий із цією людиною? Я маю знати.

      – Що він сказав?

      Вона криво всміхнулася.

      – У тебе нема привілею не відповідати на мої запитання.

      Віллу нестримно захотілося заскреготіти зубами, але він придушив у собі це бажання.

      – Це було давно.

      І тут до Аманди наче дійшло, що в неї біля ніг вовтузиться Чарлі: перебирає пінцетом волокна килима.

      – Це розмова для наступного разу, – пробурмотіла вона до Вілла.

      – Так, мем.

      Амандин тон знову став нормальним:

      – Чарлі, можете мене просвітити?

      Чарлі облишив роботу і зі стогоном підвівся, потираючи коліно, щоб відновити кровообіг. Він знову стягнув з себе маску.

      – З кров’ю нам не пощастило. Мрець жіночої статі має третю негативну, чоловічої – першу негативну. На килимі отут, – він показав на відбитки взуття, – майже винятково кров третьої групи, тобто вона належить мерцю жіночої статі.

      – Чарлі, – зупинила його Аманда. – Змалюйте мені в загальних рисах, розкажіть історію. Адам і Кайла. Починайте.

      Він дозволив собі всміхнутися.

      – Це, звісно, гіпотеза, та ми можемо припустити, що за Кайлою бігли цим коридором, у бік задніх сходів. Десь на цьому місці вбивця її й наздогнав. – Він показав на відрізок завдовжки з три фути позаду них. – Ми знайшли чималий жмут волосся, зі шматком шкіри, отут. – Він вказав на інше місце на килимі. – Звідси можемо зробити висновок, що її смикнули за волосся і вона впала на підлогу. Можливо, саме в цьому місці її й зґвалтували. А може, й ні. Ймовірність того, що вона тут померла, дуже висока.

      Аманда знову зиркнула на годинник. Як і Віллу, їй дуже не подобалося, що криміналісти оперували категоріями типу «можливо» і «ймовірно» замість залізної певності.

      – Це та частина, де ми залишаємо