Інстинкт убивці. Карін Слотер

дві пари в’єтнамок. І одна пара була більшою за іншу.

      Принаймні це пояснювало, чому дівчата були босі.

      Криміналіст зробив іще кілька знімків, спалах осявав кімнату.

      – Ви б хотіли, щоб я на щось особливе звернув увагу? – спитав він у Вілла.

      – Можете перевірити рідину на ліжку? – Простирадла були зібгані у вузол. На темно-пурпуровій тканині явно проступали сліди сексуальної активності.

      – Треба взяти у фургоні інструменти, – сказав криміналіст. – Іще щось?

      Вілл похитав головою, і чоловік пішов. Надворі грюкнули важкі дверцята. Цей знайомий звук завжди асоціювався у Вілла зі смертю. Він підійшов до вікна і побачив Піта Генсона, що стояв за фургоном коронера. Піт долонею спирався на задні дверцята і зазирав усередину, віддаючи шану трупам. Попередню інформацію Піт Віллу дав, проте фактів у них не буде до ранку наступного дня, поки не проведуть розтин.

      Тепер, коли вони мали справу ще і з викраденням, поліцію Атланти посунули з головної ролі на другорядну. Лео Донеллі, напевно, вже телефонував своєму бухгалтеру, щоб з’ясувати, чи може він передчасно вийти на пенсію. Вілл перекинув йому завдання знайти батьків Кайли Александер і повідомити їм, що їхню доньку вбили. Це само по собі здавалося достатнім покаранням, хоча Аманда, можливо, мала щодо цього свою власну думку.

      Готуючись обшукати Еммину кімнату, Вілл натягнув пару латексних рукавичок. Почав він із двох сумочок на кріслі. Методично оглянув кожну. Знайшов ручки, тампони, цукерки, дрібні гроші на дні – саме те, що очікуєш знайти в будь-якій жіночій сумочці. Шкіряні гаманці в кожній були однаковісінькі, з тим самим дизайнерським логотипом, тож Вілл припустив, що дівчата купили їх під час однієї з вилазок по крамницях. У кожному була картка Visa з іменем. Зі знімків у водійських правах на Вілла дивилися дві навдивовижу схожі між собою дівчини: з білявим волоссям і блакитними очима. З них двох Емма Кампано була явно гарніша, та у Кайли Александер було так виклично підсмикнуте підборіддя, що Вілл зрозумів – уся увага діставалася саме їй.

      Проте не в цьому випадку. Надворі перед будинком досі роїлися репортери новин. Вілл не сумнівався, що кожен канал перервав трансляцію екстреним повідомленням. Завдяки нескінченним рекламам, що вже оскому набили, прізвище Кампано було добре відоме жителям Атланти. Вілл не знав, як вплине слава цієї сімейки на справу, чи допоможе у розкритті, чи навпаки – загальмує процес. А ще йому хотілося знати, що відбувалося тієї миті з Еммою Кампано. Можливо, він занадто заглибився в інтерпретацію, проте була в цій дівчині якась замкнутість, стриманість, неначе вона очікувала, що фотограф знайде в ній якийсь ґандж, а не красу.

      – Адам Девід Гемфрі, – сказала Фейт Мітчел. Як і Вілл, вона надягла латексні рукавички. І так само, як Вілл, тримала в руках розгорнутий гаманець і водійські права. Вони належали мертвому чоловіку,