Інстинкт убивці. Карін Слотер

дизайнерська сумка і картка Visa. Десь мав бути й мобільний.

      Вілл сів на п’яти, відчуваючи, що він щось пропустив. Він обшукував кімнату за принципом сітки, розділив її на секції, навіть запустив пальці в рукавичках у пухнастий килим під ліжком і не знайшов нічого крамольнішого за шматок льодяника зі смаком кавуна, що затріщав у нього в пальцях. Він зазирав під меблі й промацував дно шухляд. Поперевертав усі килимки.

      Нічого.

      Де була Емма, коли напали на Кайлу? Що робила дівчина, поки її найліпшу подругу ґвалтували (можливо), били (напевне) і вбивали? Чи Вілл дивився не в той бік? Йому частенько діставалося від Пола в притулку, тому він на власній шкурі відчув, що кров у венах Кампано текла доволі гаряча. Це передавалося безпосередньо від батька дочці чи через покоління? Мати сказала, що останнім часом її дочка дуже змінилася, що вона виявляла непокору. Чи могла вона бути причетною до вбивства Кайли? Може, Емма була не жертвою, а співучасницею?

      Він знову роззирнувся по кімнаті. Плюшеві ведмеді, зірки на стелі. Безперечно, Вілл міг бути не першим чоловіком, якого ввів в оману янгольський образ молодої жінки, проте сценарій, за яким Емма виходила мерзотницею, здавався якимось неправильним.

      Зненацька він збагнув, чого бракувало. Стіни були голі. Над кімнатою Емми працював професійний дизайнер, тож де були предмети мистецтва, фотографії? Він підвівся і пошукав дірки з-під гвіздків, на яких могли висіти картини. Знайшов п’ять, а ще подряпини, де рами зачепили фарбу. Також він знайшов кілька шматків скотчу, на яких при найближчому розгляді виявилися відірвані кутики плакатів з-під шафи. Він легко міг собі уявити картину: розлючена Ебіґейл Кампано дивиться на фотографію Мериліна Менсона з нарощеними грудьми й непомітними геніталіями, яка псує цю бездоганну в усьому іншому дівочу кімнату. А ще він бачив, як дівчина-підліток, щоб помститися, знімає зі стін усі картини в рамах, які вибрав декоратор.

      – Трент? Коли у вас буде хвилинка?

      Вілл підвівся й пішов на звук голосу, що долинув з коридору.

      У кінці його стояв Чарлі Рід, криміналіст, який працював на Аманду давно, як і Вілл. Тепер, коли прибрали тіло, він міг узятися за ретельне збирання доказів і слідів крові. Одягнений у спеціальний білий комбінезон, який дозволяв уникнути забруднення сцени злочину, Чарлі мав провести наступні кілька годин навкарачки, досліджуючи кожен квадратний дюйм місця злочину. Він був хорошим слідчим, проте його подібність до копа з дискогурту «Віллідж Піпл» відлякувала людей. Вілл наполягав на тому, щоб Чарлі ставили на всі його справи, бо знав, як воно – бути аутсайдером і як часом це змушує тебе працювати не покладаючи рук, щоб довести людям, що вони помиляються.

      Чарлі стягнув маску, під якою виявилися пишні, охайно підстрижені вуса з закрученими кінчиками.

      – Це я знайшов під тілом. – Він простягнув Віллові пакет на замку з потрощеним закривавленим мобільним телефоном. – Там на пластмасі