Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

Тиною та Зулею, ми вирішили одна одну не давати ображати. Тепер, якщо одну з нас кривдять – інші повинні заступатись. Інакше нам не впоратись.

      Сета живе в приватному будинку з бабусею. Вона сирота. Завжди ходить у великій хустці, за що інші дражнять її «Ваххабістка». У Заїри старенькі тато й мама. Вони бідні. Їжі в будинку нема, але вона мріє стати уславленою співачкою!

      Худенька Тина в сім’ї дев’ята дочка. Тато помер, а мама завжди на ринку. Торгує шкарпетками. Зуля – гладенька. Вона як дитина за розумом. Але добра. Вони мої соратники.

      По дорозі зі школи додому я побачила дівчат-сусідок, Хаву й Маліду. Тато Маліди, до речі, возив мене на операцію апендициту.

      Вони за мене на рік старші. Мають по 13 років. 8-й клас! З ними була ще їхня однокласниця Айзара. Вони не хотіли, щоб я з ними йшла. Але мені було начхати. Я не хотіла йти сама – небезпечно. Наздогнала їх, і ми пішли дорогою разом. Розмова на перехресті зав’язалася така:

      – А знаєте, що… – загадково мовила Айзара.

      – Так, ти знову про секс! – сказала Хава.

      – Що новенького? – пожвавилася Маліда.

      А я промовчала. І от вони стали розповідати про Росію.

      – Там, у Росії, таке діється! Вай-вай! Це не те, що в нас у Чечні. У Чечні – порядок! – сказала Айзара. – А в Росії батьки сплять із дочками, брати ґвалтують сестер! Дідусі тр*хають онуків!!!

      – Ми, чеченці, одружуємось, а потім уже займаємось цим! – підкреслила Маліда. – А росіяни – свині!

      – Батько зі своєю дочкою щодня був як із жінкою, а щоб вона не переймалася, сказав: «Не бійся, целка буде в порядку», – сказала Айзара, а потім повернулася до мене й каже: – Ти знаєш, що таке «целка»?!

      Я почала була згадувати твори Л. Толстого, прочитані нещодавно, і В. Шекспіра. Але в них такого слова точно не було! О жах – не було! І я відповіла:

      – Ні.

      З Малідою, Хавою та Айзарою від моєї відповіді стався напад істеричного сміху. Вони аж до сліз реготали й верещали! А потім знову стали розповідати всілякі непристойні історії навперебій:

      – У Росії в школі зґвалтували дівчинку! Вай-вай! Російські свині! Двоє хлопців її тримали, а один…

      Далі зовсім непристойно, переказувати не буду, а то ти, Щоденнику, почервонієш. Я слухала, витріщивши очі. Айзара це помітила і сказала, показавши на мене пальцем:

      – При ній незручно таке розповідати!

      – Полю, закрий вуха! – засміялася Маліда. – Дорослі розмовлятимуть!

      Наче вона від мене набагато старша, а всього ж на один рік: їй тільки виповнилося 13 років.

      – Бідна Поля, їй треба з малятами ходити, а не з нами, – підтакнула і Хава, чим викликала черговий напад сміху.

      Але, як тільки Айзара зникла за поворотом, а нам треба було ще йти квартал до нашого двору, Хава злякалася.

      – Ти не думай, що я з ними. Я не така. Татові Султану нічого не говори, – попрохала вона.

      Я на це кивнула. Ага, піду я таке дядькові Султану говорити! Із сорому вмерти можна.

      Маліда ніяк не вгамовувалась.

      – У тебе, Полю, вже є менструація? – спитала Маліда.

      – Ні! – відрізала я.

      – Ох, брешеш!

      – Брешу, –