Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

він вам подобається? Ви б із ним переспали?

      Уся банда Лур’є-Левиці зареготала в захваті, а сама Лур’є-Левиця, у короткій спідниці, тільки презирливо пирхнула. Я страшенно розізлилась і кажу:

      – Ти, Маго, нічого розумнішого вигадати не міг? Ідіот!

      А він узяв ноги в черевиках, поклав мені на спинку стільця і сказав:

      – Чого ти бовкаєш, російська свиня?!

      Я підвелась і дала йому двічі по пиці. Він у боргу не залишився: стяг із мене хустку, кинув на підлогу й потоптав ногами. Новенький хлопчик (здається, його звати Ахмед) лежав і посміхався.

      Усе-таки я школу полюбила. Не знаю чому. Там не нудно.

      Поля

28.09.

      Мені снилися сни про Всесвіт. Я бачила величезні айсберги з льоду, у сотні разів більші за Землю.

09.10.

      Привіт!

      Сьогодні я вперше побилася. Стусани, яких я і Мага одне одному іноді даємо, не рахуються. Я кажу про справжню бійку. Вони завжди мене били. Нападали по кількоро. А я не вміла битись і не хотіла. І вони звикли ображати мене «російською тварюкою», бо в мене російська мама, і командувати.

      Ми чергуємо в класі кожен у свій час: миємо підлогу, замітаємо. Сьогодні повинні були чергувати Лінда, Німа й Малка. Ми з Кассі вже зібралися були йти. Аж тут підійшла Лінда. Ударила мене по обличчю і сказала:

      – Прибереш замість мене, російська тварюко!

      Кассі злякалась і відскочила. Лінда спокійно пішла до своїх, до Лур’є-Левиці й дівчат. Хлопці з ними теревенили в кутку. Вона навіть не подумала, що я можу відповісти.

      Мене трусило. Але я не знала, як почати бійку. Я не хотіла вдарити ззаду, як б’ють боягузи й негідники. Я пішла й розвернула її за плече. Лінда так здивувалася, що навіть нічого не зробила. А я подивилася їй в очі, а потім ударила.

      Вона заверещала і стала дряпатись. Тоді я схопила за волосся й ударила її головою об парту. Парта зламалась, а Лінда впала. Ніхто не накинувся на мене. Усі стояли й дивилися.

      Я сказала:

      – Сама бруд прибирай. Зрозуміло?

      – Я наскаржуся директору, що ти мене вдарила, – сказала Лінда якось не дуже впевнено.

      – Іди і скаржся! – сказала я.

      Вона пішла до директора, але її навіть ніхто не став слухати.

      Коли мене били, я не скаржилася нікому, навіть коли мені «вибухівку» в чоботи клали й сумку з вікна третього поверху кидали.

      Усі дивилися на мене в захваті. Лур’є-Левиця підійшла і сказала:

      – А ти класна!

      Поля

18.10.

      Іноді мені здається, що все це – сон. Сон, який коли-небудь скінчиться. Що я бачила? Війну. Роботу. Ринок.

      Ще школу, свій жахливий клас. От, припустімо, в нас твір: мені хочеться написати щось гарне, добре, а не виходить! Але навіть найдовші страхіття закінчуються. І я думаю: що ж побачу, коли прокинусь? Квіти, траву, сонце! Що це? Я лежу на піску, і поряд хлюпоче море!

      Вітрильник із бірюзовими вітрилами пливе, гойдаючись на хвилях. Захід сонця, яке прощально видихає червоно-жовтогарячі промені. Чайки кричать. Де я? У мене ж має бути