Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

і дав мені щигля. А я його за волосся смикнула. Після цього він сказав, що хлопці й дівчата мають не битись, а дечим іншим займатись, але я зрозумію це лише роки за два. І ще багато чого нафантазував.

      Що він мене вчить? Маю 12 років!

      Сашці 11 років, а Ерикові нещодавно виповнилося 15 років! І Сашка, який клявся мені в коханні й молився про мир у нашому місті разом зі мною, зараз підтакував старшому братові.

      Ми довго стояли в черзі по воду. Коли туди ж прийшла якась дівчина років чотирнадцяти, мої друзі їй заусміхалися. Почали говорити компліменти, викаблучуватись і загравати. А я, набравши води, пішла додому і страшенно образилась.

      Поля

20.05.

      Була в школі. Подобається мені Імран. Це мій однокласник. Має зелені очі. Хоча Ерик і Сашка мені теж подобаються. Я не знаю, Щоденнику, чи зможеш ти мене зрозуміти: щось я сама себе не зрозумію.

25.05.

      Ходила до школи. У нас була лінійка – усіх шикували класами. Це тому, що в 11-го класу іспити. Тепер, кажуть, в атестаті буде печатка з вовком. Така печатка тільки в Чечні. А деінде її ніхто не визнає. Нас знімали телекамери, мабуть, по телевізору покажуть.

      А я затуляла вуха руками, і не тільки я, але й усі дівчата. Хлопці прямо під ноги кидали «вибухівку» та хлопавки на лінійці, але їм ніхто не робив зауважень.

      Сашка зі мною не дружить. Учора, щойно я й мама прийшли до тьоті Алі в гості, він сказав:

      – Пограєш із нами в піжмурки?

      Я відповіла:

      – Добре.

      Але тут прийшов Башир і покликав Ерика й Сашку грати у дворі в м’яча, в «собачку». Сашка неймовірно зрадів і заволав:

      – Ура! Ура! Я – собачка, цур, у грі я – собачка!

      Це тому, що той, хто «собачка», віднімає м’яч в інших.

      Тут мій вітчим завітав, і мама пішла додому на наш перший поверх. А я залишилася.

      Кажу Сашці:

      – Можна, я теж із вами в «собачку» пограю?

      Сашка відповів:

      – Не те щоб не можна, але тобі буде нецікаво, – і сидить навпочіпках, кеди взуває.

      А Ерик говорить:

      – Полю, ти ж до Сашки в гості прийшла? Куди це він? (Цього питання я найбільше боялась.)

      – Я… – хотіла відповісти я, але мене перебила тьотя Аля:

      – Поля до нас додому прийшла!

      Та Ерика було не вгамувати:

      – Поля прийшла до мого молодшого брата Сашки! А він іде! Чому?

      – Що ж, нехай іде, – відповіла я.

      (А Сашка собі вдягається.)

      – Це непристойно, ти прийшла до нього, а він іде! – Ерик, вочевидь, вирішив мене добити.

      – І що? Що із цього? – відповіла я (нічого іншого мені й на думку не спало).

      А Сашка ще голосно сказав своїй мамі, що я просилася з ними грати в «собачку»! Але мені буде там «нецікаво». Я ледве з сорому не вмерла.

      Ерик і Сашка спокійнісінько пішли у двір.

      Поля

31.05.

      Нас зі школи давно відпустили.

      Альонка з тьотею Валею все намагаються якось виїхати. Я ворожила на картах. Я теж хочу виїхати з ними.

      Сьогодні Сашка стукав у наші двері. Я відчинила. Він сказав:

      – Полю,