Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

на ринку – нехай сам собою живе, кіт-убивця.

      Тьотя Айшат, дружина дяді Адама, мою маму кляне. Каже:

      – Ти, Лено, його врятувала, а мені тепер із калікою жити!

      А мама й сама не рада, що врятувала.

      Поля

02.04.

      Пробралася до Альонки. Їм допомагають виїхати. З ними зібрався тікати з Чечні і дядько Саша.

      Ми сиділи з Альонкою на підлозі – так, щоб крізь вікна нас не було видно. Ми дивилися старий фільм, знятий за романом Дюма «Три мушкетери». Там є пісня з питанням: чи вам, пане, спокій не по кишені? Нам він точно не по кишені. Спокій. Ми з мамою лишаємося тут. Руслан не може жити в Росії. Там ненавидять чеченців. Теж кидаються битись, обзивають. Як тут ненавидять росіян.

      А все через війну. Коли не було війни – був мир.

      Поля

26.04.

      Учора приїхали друзі: хлопчик Сашка, його старший брат Ерик і тьотя Аля. Я давно їх чекала. Не вірила, що повернуться. Коли вони в грудні виїхали в Краснодарський край, до родички, я молила їх подумки щодня: «Дорогі, любі сусіди, повертайтеся! Не кидайте мене! Я вас усіх дуже люблю (особливо Ерика й Сашку). Чому ви так довго не повертаєтесь? Приїдьте, я так сумую!»

      Навіть вірші народилися самі собою, щойно я подумала про Ерика.

      За вікном холодний вітер,

      Він веде свою розмову:

      Каже, що тебе зустріну

      Я у літній вечір знову.

      Каже, вернешся до мене,

      Та не той, про кого мрію.

      І що він, той самий вітер,

      Забере мої надії.

      І вчора вони приїхали. До нас відразу прибігли Ерик і Сашка, в гості. Електрики не було. Ми сиділи при свічках і грали в карти. Потім вони покликали мене до себе, але я не пішла.

      А сьогодні я вдягла свій найкрасивіший халат і зачесалася. Мама це помітила і каже:

      – Полю, як хлопці приїхали, ти стала дбати про себе!

      – Ні, я навіть у гості до них не піду, – вилетіло в мене (хоч це й неправда).

      – А вони й не покличуть! – відрізала мама.

      Не знаю чому, але я жахливо почервоніла. Мабуть, я таки й справді до них не піду. Сашка по секрету сказав, що вони ненадовго – виїдуть із Чечні за два тижні. Вони по свою бабусю приїхали. На неї в її будинку напали. Обікрали. Налякали. Вона старенька, жила далеко від нас, у мікрорайоні.

      «Життя – важка штука». Це точно.

28.04.

      До школи не пішла. Ангіна.

      Учора знову прокралася до Альонки, у приватний сектор. Вони так і не виїхали. Бойовики їх шукали – налякали розстрілом старенького дідуся Пашу, який ховав Альонку з тьотею Валею в себе. Йому стало погано з серцем, він помирає.

      Бойовики зайняли квартиру всерйоз. Не вигнати! Правду про дядька Адама слухати не хочуть.

      Виїхати з Чечні в Альонки з тьотею Валею не виходить. Що ж робити? Їх уб’ють?!

      Бачила бабусю Сашки й Ерика. Її звати Тося.

      П.

03.05.

      Мені купили сукню! Я відразу пішла в гості до Сашки.

10.05.

      Я на ринку торгую соком. Заробляю на їжу.

      Зайшла до сусідів, Сашки, Ерика й тьоті Алі. Але Сашка відмовився