Забути неможливо зберегти. Тимур Литовченко

слави Іванушки Бездомного з божевільні ми вам не гарантуємо, – з удаваною скорботою зітхнув Портос. – Найшвидше, вас просто пошлють на хутір по метеликів.

      «І все вони знають, і все передбачили! Психологи чортові…» – розсерджено подумав Олег. Й одразу здався:

      – Добре, переконали! Принесіть і мені коньячку, хай вам абищо…

      Зрештою, він почув усе, що хотів почути на тверезу голову. Далі не має значення, сп’яніти чи ні.

      – Оце по-нашому! Давно б так! Правильно, правильно!.. – пожвавішали й навперебій загаласували «мушкетери».

      – Вам п’ятдесят грамів? – спитав Атос.

      – Не скупіться, несіть одразу сто, – буркнув Олег. «Мушкетерам» його відповідь припала до душі. Атос сходив за черговим замовленням, приніс сто грамів коньяку для журналіста, повторно по п’ятдесят для решти, ще блюдечко з лимоном і тарілочку з печивом. Випили за успішне укладання угоди, потім додали за майбутнє торжество справедливості у славетному місті Києві. Третій тост чомусь підняли за відсутнього д’Артаньяна – хоча за всіма правилами належало випити за жінок. Але оскільки краватки[6] ні на кому не було, справа усім на втіху завершилася веселим сміхом і загадковими переморгуваннями трійці «мушкетерів». Загалом, мав рацію Атос: взаєморозуміння між ними дійсно виникло.

      Зустрітись домовилися через день.

      – Тоді й завершиться перший акт операції під кодовою назвою ЧИСТИЛЬНИКИ, – округливши очі, загадково пообіцяв Портос. Араміс же, зненацька прибравши серйозного вигляду, витягнув із задньої кишені джинсів візитівку й простягнув її зі словами:

      – У п’ятницю ближче до вечора подзвоніть за цим телефоном. Я скажу, куди приїхати.

      Олег одразу ж заходився вивчати отриману візитівку, сподіваючись прочитати на ній ім’я власника. Однак, всупереч очікуванням, на клаптику цупкого паперу був позначений лише номер телефону і надрукований великий напис, зроблений витіюватим шрифтом:

Дизайн і розробка веб-сайтів

      – Я ж сказав, що про все довідаєтеся у п’ятницю! – самовдоволено посміхнувся Араміс. Олег лише лівим плечем смикнув. На тому й розпрощалися.

      По дорозі в редакцію журналіст усе ще розмірковував над почутим. Але скільки не напружувався, так до жодного висновку й не дійшов. Випиті в піцерії сто грамів коньяку шуміли у вухах м’якою морською хвилею, заколисували. Поступово думки перекинулися на те, скільки вже часу він не був у відпустці, як він утомився, скільки можна лише вислуховувати мамині запрошення навідатися до Ічні… та інше в тому ж дусі. Насамкінець Олег ледь не проґавив свою зупинку. «Отож, пити таки не варто булп: у піцерії в коньяк могли намішати бозна-що, а зараз ясна голова на плечах потрібна», – зі злістю подумав він, ледь не спіткнувшись на виході з автобуса.

      – Що, Маслаченко фуршет зорганізував задля кращого сприйняття себе красивого? – з Валеркою Мазайлом вони зіштовхнулися в коридорі.

      – Та я всього лише коньячком остограмився, – безтурботно махнув рукою Олег.

      – Петровичу,

6

 Мається на увазі звичай відрізати кінець краватки тому, хто порушив традицію, виголосивши третій тост не за жінок.