Забути неможливо зберегти. Тимур Литовченко

почуте і збагнути, правда це чи побрехенька. Опам’ятався лише від стриманих смішків «мушкетерської» трійці. Негайно відчув, що не надто акуратно підстрижені нігті його пальців тарабанять по порожньому блюдечку. І разом з тим – кислий присмак на губах: виявляється, він непомітно для себе встиг зжувати всі скибочки лимона, що залишилися! Це ж треба…

      – Нічого, нічого, це навіть добре, – підбадьорив Атос.

      – Що саме? – наїжачився журналіст.

      – Бачте, коли співрозмовники прибирають однакові пози й роблять однакові дії, це свідчить про взаєморозуміння між ними. Я почав їсти лимон, ви продовжили…

      – Що-що?! – Олег навіть підскочив від несподіванки. Та за кого вони!.. він!.. Так як він сміє!.. Його й себе!..

      – Ви тільки не хвилюйтеся, дорогий пане власкор.

      – Що ви собі дозволяєте?! – розсердився Олег. При цьому нечисленні відвідувачі й весь персонал, що перебував у залі, обернулися до їхнього столика.

      – Тихіше, будь ласка! Ви привертаєте до нашої скромної компанії занадто багато зовсім зайвої уваги.

      – Ага-а-а, отже, злякалися! – журналіст всівся назад на своє місце. – Ну що ж, от ваш обман і розкрився.

      – Який ще обман?

      – Та щодо запланованих убивств.

      – Чому ж обман, цікаво довідатися? – сіпнув бровами Араміс.

      – А тому, що ви боїтеся. Боїтеся всього, у тому числі розголосу ваших потаємних планів нібито на вбивство.

      – Не меліть дурниць. Ми про вашу ж безпеку турбуємося, – флегматично зауважив Портос.

      – Про мою безпеку, отже?! – Олег готовий був скипіти, однак стримався. – А як щодо того, що я от просто зараз можу в міліцію податися й там усе про вас викласти?

      – Дурниці, все це – дурниці, – тепер Портос дивився на нього з щиросердою поблажливістю. – До міліції ви не підете хоч би з двох причин.

      – Це з яких же, цікаво довідатися?

      – По-перше, ви втратите прекрасну можливість зробити серію сенсаційних ексклюзивних матеріалів. Ми ж схильні думати, що щирий журналіст такої дурості нізащо не утне.

      – Звідки ви взяли?

      – Із другої частини «Міцного горішка». Чи пам’ятаєте епізод наприкінці, коли герой Брюса Уїліса збирається зістрибнути з вертольота на крило літака? Отже, що пообіцяв поліцейський Джон Маклейн тій репортерці… як там її звали, не підкажете?

      – Саманта Коулмен.

      – От-от…

      – Маклейн пообіцяв їй сенсаційний репортаж із сенсаційними кадрами.

      – Саме так! А що ж Саманта?…

      – Сказала, що за сенсаційний репортаж готова народити Маклейнові дитину.

      – Отож-бо! – Портос повчально задер палець до стелі й нарешті розплився в посмішці. – Оце відповідь справжнього газетяра!

      – Ну, припустімо, я не збираюся народити дитину ні для кого з вас, – Олег саркастично посміхнувся. – Та й не можу цього зробити фізично: на такі штуки здатен тільки Величезний Арні, та й то в кіно.[5]

      – Ну, припустімо, щодо народження дитини я висловився фігурально… –

5

 Мається на увазі фантастична мелодрама «Junior» (1994) за участю Арнольда Шварценеггера, Дені де Віто й Емми Томпсон.