Забути неможливо зберегти. Тимур Литовченко

з ноги на ногу.

      – Google і «Яндекс-Карти» про все розповіли.

      – Ну, от і прекрасно. Заходьте.

      Увійшовши до ґрунтовно прокуреної кімнати, Олег зрозумів, на що натякав Араміс по дорозі сюди. Окрім продавленого дивана, в кутку якого примостився Атос, із меблів тут були платяна шафа, величезний стіл, два стільці й табурет. На шафі до самої стелі, на одному зі стільців і на табуреті досить хаотично нагромаджувалися деталі якихось приладів. Основний простір стільниці також займали прилади, що виблискували різнобарвними лампочками й індикаторами, а також значних розмірів настільний комп’ютер. Бічні панелі системного блоку були зняті, у розкрите металеве черево гнав повітря невеличкий вентилятор, а звідти до приладів на столі тягнулися різнобарвні дроти.

      – Ага, то от завдяки кому нарощується парниковий ефект! – пожартував Олег. Хоча в кімнаті дійсно було спекотненько, що при надлишку працюючих електроприладів не дивно.

      – Араміс – це мозковий центр нашої компанії! До речі, справжній учений, – підтвердив Портос, сідаючи на диван поряд з Атосом.

      – Може, ще скажете, кандидат або доктор наук? – покепкував Олег і зміряв «мушкетера» оцінюючим поглядом. У принципі, виключати такого не можна: як-то кажуть, у хлопця на обличчі «десять класів і університет написані». Тільки, мабуть, молодий занадто… Хоча захищаються саме молоді – після тридцяти запопадливість поступово сходить нанівець.

      – Кандидат. Технічних. Позаторік аспірантуру закінчив, торік захистився. А що, сумніваєтеся? – на обличчі Араміса заграла іронічна посмішка.

      – Не думав, що нині кандидати технічних наук заробляють на життя дизайном і розробкою веб-сайтів.

      – Сайти – це не стільки заробіток, скільки хобі. Спосіб розвіятися, дати мозку відпочинок.

      – Чим же ви на життя заробляєте?

      – А от цього не скажу.

      – Чому ж?

      – Тому, що фахівець він унікальний, – пояснив Атос.

      – І якщо скаже, то «акулі пера» вашого рівня не важко буде вирахувати, де наш геній працює, – підтакнув Портос. Араміс лише красномовно розвів руками.

      – Ну, як знаєте, – насправді Олег був розчарований, хоч і намагався не виказати своїх почуттів.

      – Ви ж повинні розуміти нашу ситуацію…

      – Все я розумію!

      – Ну гаразд. Щоб не бути зовсім уже голослівним, скажу одне: заробленого на життя цілком вистачає. Оце все, – Араміс обвів широким жестом «залізяччя», що тихо стогнало, виблискуючи різнобарвними вогниками, – закуплене по дешевці, відновлене власноруч і працює на мою кишеню. Цим і живу. Я нічого не вкрав, щоб ви знали: жодного гвинтика, жодної мікросхеми! І за спожиту електрику плачу по повній програмі. Втім, інакше не можна: оскільки нашій чудовій державі наука не потрібна за визначенням, доводиться викручуватися.

      – Давайте-но облишимо цю тему, – якомога м’якіше мовив Олег.

      – Чому ж? Нецікаво розмовляти про технічні науки?

      «Мушкетер» обернувся до товаришів і зробив красномовний жест. Ті співчутливо зітхнули.

      – Бачте,